Рубрики 
Метки: 
Наталія Березанська, НАЦІОНАЛЬНА ЛЕКТОРКА УКРАЇНИ
На нашій Землі краса розлита скрізь, у різних видах і царствах природи. Захід і схід сонця, краса лісів і квітів, гір і морів, граційних тварин, різнокольорових птахів і метеликів, краса зоряного неба. Від усього цього завжди в якийсь момент перехоплює подих, бо в кожному явищі, в кожній істоті сяє Божественне Життя.
Гільдегард Бінгенська, німецька ігуменя бенедиктинського монастиря, письменниця, композиторка, філософиня, християнська містик, візіонерка й ерудитка казала: “Я, вогняне життя божественної сутності, палаю за межами краси лугів, я сяю у водах і палаю сонцем, місяцем і зірками… Я все пробуджую до життя”.
Але сяйво цього Божественного життя в кожній істоті залежить від щільності форми. І оскільки людина є вінцем еволюції на Землі, саме вона в змозі пропускати найпотужніші світлові потоки своєї Душі, Божественного Життя, які випромінюються через її серце тут, у нашому матеріальному світі. Аліса Бейлі писала: “Зрештою, краса – це стільки божественності, скільки може бути виражено через будь-яку форму”.
Саме тому мене найбільше завжди вражала краса людської душі. В епоху калі-юги світ навколо нас сповнений жахіть воєн, насильства, неправди, егоїзму, тож будь-який прояв шляхетності, жертовності, жалю, любові й альтруїзму захоплюють і надихають нас, пробуджують у нас відгук Душі, бажання стати кращими. Ми знаємо, що людина – істота, що навчається, і найкращий спосіб навчання – приклад, зразок наслідування. Тому так важливі в нашому житті Святі, Герої та ідеали, на які хочеться рівнятися.
Плотін (205-270р.р.) писав: “Краса в житті, а не тільки у формах, але так само в чомусь, що ховається за формами і це Душа. Краса знаходиться не у формах, а в їхніх випромінюваннях. Усі форми мають світло краси, істини і добра. Душа дозволяє нам сприймати випромінювання у всіх формах”. (Теософ, березень, 2019 р.).
Про красу людської Душі писали багато письменників, філософів, поетів.
Наприклад, Л.М. Толстой. “Істинна краса – це краса моральна, чуйна совість, доброта, душевна щедрість”. А німецький поет і драматург Готхольд Ефраїм Лессінг сказав про душу таке: “Краса душі надає красу навіть непоказному тілу”.
Халіль Джебран: “Краса не в обличчі; краса – це світло в серці”.
Справжня краса людини – це внутрішня краса її душі, гаряче, чуйне, добре серце. Адже якщо одна людина готова зробити для іншої все, віддати найдорожче, відгукнутися на будь-яке прохання, допомогти в будь-яких ситуаціях, не думаючи про подяку, то це і є красива людина, якій навіть зовнішня непривабливість не завадить творити добро. Ця краса досягається через гармонію і єдність з усім сущим, через співчуття, здатність поставити себе на місце іншої людини.
“Співчуття – не якість. Воно – Закон Законів, вічна Гармонія, Я алаї; безмежна вселенська суть, Світло Правди, що перебуває, лад усіх речей, закон вічної любові.
Що більше ти стаєш єдиним із ним, розчиняєш своє буття в його Бутті, що більше Душа твоя увійде в єднання з усім сущим, то повніше станеш абсолютним співчуттям“. (О.П.Б. “Голос Безмовності”, с. 21)
Ми вступили в епоху Водолія, і її головною характеристикою є групова єдність. Тому мотивом людини епохи Водолія стане любов до людства, всіх істот і планети, а її ключовою нотою – буде служіння, робота в групі, в команді. Це практична демонстрація виконання Золотого правила – любити своїх ближніх як самих себе. До нас обов’язково прийде усвідомлення, що ми – Душа, а не особистість, що наш ближній і є наше Я – Єдине Я, що живе у всіх і кожному. Що немає ніякого поділу, і Все – Єдине, а ми всі брати та сестри. А це неминуче викликає універсальне співчуття і почуття братерства.
Світло Душі – це вогненна любов, що надихає нас на жертовність і зречення, на “повне забуття себе”. Це Христосвідомість – архетип істинного Водолія, який співпрацює, об’єднує всіх, він розумний і активно піклується про добробут інших. Епоха Водолія характеризуватиметься проявом усвідомлення на буддхічному плані. Люди почнуть пробуджуватися до пізнання суті речей, зв’язку з духовною Душею людини. Тоді краса, істина і доброта відіграватиме головну роль у розвитку людини.
Це перегукується з ідеєю “платонічної” краси Платона, його словами, що найбільші цінності людства в майбутніх сторіччях: істина, краса і доброта. Його краса ідентифікується з добротою та істиною.
Згідно з вісьмома принципами суфізму: “Є тільки один об’єкт для молитви, Краса, яка піднімає серце того, хто молиться, через усі аспекти від видимого до невидимого”.
Як багато в житті прикладів та ідеалів люблячого служіння. Це і всі наші Вчителі та Аватари, які жертвують своєю чистотою і божественністю, щоб принести нам релігії, знання, науки, щоб вивести нашу свідомість із темряви. Це і наші попередники та сучасники, готові пожертвувати навіть життям для порятунку не тільки людини, а й тварини, для утвердження істини. Це герої всіх часів. Джордано Бруно і Мати Тереза, П.Корчак, наші воїни, які йдуть на війну не з ненавистю, а з любов’ю для захисту нас, країни, незалежності. Вони показують нам ідеал істинного служіння, ідеал краси Душі. Але шлях сходження до ідеалу не простий. Це величезна внутрішня робота. Як писали Вчителі, адептами не народжуються, адептами стають, так і ми можемо сказати, що героями не народжуються, ними стають.
“Краса є в усьому, але не всім дано її побачити”. Конфуцій. Для цього треба знайти красу, істину і добро всередині свого серця. І знову ми повертаємося до відомої істини “Людино, пізнай себе! Розвивай свою усвідомленість, очищайся, трансформуйся і Світло Божественного Життя засяє в нас неземною красою.
Тому ще Сократ прагнув спонукати своїх учнів шукати істину всередині себе і, таким чином, ділитися внутрішньою красою, яку вони відкрили.
Ця ідея перегукується з вченням Плотина, великого вчителя-неоплатоніка третього століття нашої ери: “Зверни свій погляд всередину себе і дивись. І якщо ти ще не бачиш у собі краси, чини, як скульптор, що надає красу статуї: він прибирає зайве, обточує, полірує, шліфує, поки обличчя статуї не стане прекрасним. Подібно до нього позбувайся непотрібного, випрямляй викривлення, повертай блиск тому, що помутніло, і не втомлюйся ліпити свою власну статую доти, доки вона не засяє красою”.
І тоді Світло Божественного Життя, Світло Краси та Істини відкриється для нас у кожному явищі, у прояві Природи, у кожній істоті й у кожній людині.
“Коли бачиш усередині себе божественне сяйво добра; коли повністю занурюєшся всередину себе; коли більше не зустрічаєш усередині себе перешкод до єдності; коли ніщо чуже відтепер не привноситься і не змінює своєю присутністю простоти своєї внутрішньої сутності; коли для всієї твоєї істоти ти будеш істинним світлом, безмірним, безмежним, що збільшенню не піддається, безмежним і абсолютно ні з чим незрівняним, оскільки він перевершує всяку міру і всяку кількість; коли ти станеш таким, тоді, ставши самим зором, ти можеш покладатися на себе, бо відтепер тобі не потрібен керівник. Тепер потрібно споглядати з великою ретельністю, бо тільки за допомогою зору, який відкриється в тобі, ти зможеш побачити Вищу Красу. Щоб споглядати це прекрасне й божественне, треба спочатку самому стати цим прекрасним і божественним” – писав Плотин про Божественне осяяння.
