Теософія на Кіровоградщині

Євдокія Савелівна Венгер, Секретар Регіонального Учбового Центру «ФЕНІКС» Теософського Товариства в Україні, місто Харків. Виступ на Школі Лекторської Майстерності (ШЛМ). Лютий 2024 року

Тема Культури в її глибокому розумінні мене цікавила давно, і сьогодні я можу поділитися з вами моїми роздумами. Тема ця багатопланова, але я постараюся коротко викласти мої думки. Епіграфом до теми є висловлювання М.К.Реріха:

«Культура є шанування Світла. Культура є любов до людини. Культура є благоухання, поєднання життя та Краси. Культура є синтез піднесених та витончених досягнень. Культура є зброєю Світла. Культура є порятунок. Культура є двигуном. Культура є серце»

М.К.Реріх

Отже тема сьогоднішній доповіді: Культура – рушійна сила еволюції. Культура, культурна людина, – слова, що часто вживаються, але, незважаючи на це, немає чіткого визначення, що ж вони означають. Одні вважають, що культурну людину відрізняють насамперед манери: вона вихована, ввічлива, вміє поводитися у суспільстві, знає правила етикету; для інших культурність – це показник духовності; є й такі, котрим однією з проявів культури людини виступає космічний світогляд, зв’язок людини з Вищим світом. Як бачимо, поняття культури дуже різні і часом суперечливі. Коли зустрічаєшся із суперечливими поняттями у життєва важливих питаннях, є привід для роздумів. А те, що культура найважливіша складова нашого життя, підтверджується всією історією людства: з падінням моральності (нравов),  занепадом культурного рівня народів, з переважанням бажань (жажды) наживи над духовними цінностями наставав крах навіть найрозвиненіших цивілізацій таких, як Стародавній Єгипет, Стародавня Греція, Стародавній Рим та інші. Кожна відраза (отвращение) від Культури приносить руйнування та розкладання (разложение). Навпаки, кожне звернення до культури створювало блискучі епохи розквіту.

Що ж містить у собі Культура, якщо така величезна її роль у житті суспільства? І хто така Культурна людина ? У нинішньому суспільстві культурною людиною вважають того, хто гарно виглядає і добре одягається, має бездоганні манери спілкування та поведінки, добре вихований, освічений, вміє правильно висловлювати свої думки – це визначення, можна сказати, зовнішньої культури. Постає питання, чи можливо культуру обмежити земними рамками? У її справжньому розумінні – це явище духовне.

Філософ Н.А.Бердяєв визначав культуру так: «Будь-яка культура (навіть матеріальна культура) є культура духу; всяка культура має духовну основу – вона є продуктом творчої роботи духу над природними стихіями». Отже, культура виходить із духу, з вищої природи людини і тому природним є її зв’язок з Вищим Світом. Значить культура – це не тільки дотримання етичних норм і правил, властивих даному суспільству, але й визнання Бога у собі, знання вищого призначення людини, уявлення про ті Вищі Сили, які є у ньому самому. Такі прояви людського духу, як сердечність і любов, співчуття і альтруїзм, героїзм, мужність – все це невід’ємна частина Культури, без цих якостей, немає культурної людини. Культура формується під безпосереднім впливом контактів із світами іншого стану матерії, інших вимірів. Можна сміливо сказати, що культура – це земне відображення (отражение) енергетики Вищих світів. Культурні основи людської душі вічні, без них людина не може існувати; пісня і музика, мистецтво у всьому його різноманітті, різні культи та багато іншого, все це з’явилося разом з людиною, зростало і розвивалося паралельно з її свідомістю.

Культура затверджується на красі, мистецтві та знанні. 

Розширення та витончення мислення та почуття Краси дають ту витонченість, ту шляхетність (благородство) духу, яким і відрізняється культурна людина. Краса завжди хвилювала людство і багато філософів, письменників, поетів намагалися осягнути таємницю краси. Поет Н.А.Заболоцький змушує нас задуматися, а що є краса: «І чому її обожнюють люди? Сосуд вона, в якому пустота, чи то вогонь, що мерехтить у сосуді?»

«Починаючи усвідомлювати красу, людина змінює своє ставлення до своїх колишніх поглядів, починає помічати красу у різних сферах життя, відкривати для себе нові можливості та нові сенси (смыслы) життя. Вона починає відмовлятися від усього потворного (безобразного) і оточувати себе прекрасним і поступово стає гармонійною людиною, поступово змінюється її свідомість. Тому прагнення краси не є прагнення чогось абстрактного, як іноді думають люди, але це є двигун життя. Про перетворюючий вплив краси можна сказати, що вона, подібно до світла, розсіює потворні думки (С.Н.Реріх. «Прагнути до прекрасного»).

Краса – це енергетичне серце культури, вона пов’язує нас із іншими світами. Краса виходить із Вищої природи людини, з її духу, вона всеосяжна, багатогранна. Вище начало у людині стикається з Вищим світом, світом тоншого стану матерії. Там немає дисонансів, земного хаосу та безладдя, там панує гармонія. Стикаючись з Вищим планом буття, людина переносить красу невидимого духовного світу у видимі земні форми та явища. Вона починає бачити як зовнішню, так й внутрішню красу. Справжня краса благотворно впливає на ауру людини і пробуджує її творчі сили. Творчі люди в момент натхнення та осяяння стикаються з Високою енергетикою світу вищого та переносять її на предмет своєї праці. Вона нашаровується на картини, скульптури, на будь-який предмет Високого мистецтва і може зберігатися століттями, випромінюючись на глядача. Таке мистецтво здатне змінювати людей, робити їх краще та чистіше. Хто може радіти красі природи, мистецтва, людської душі, не здатний на погані вчинки. Ми дивимося на твір талановитого майстра, якому вдалося висловити найглибші переживання свого духу, і відчуваємо рАзом із ним глибокі та світлі хвилювання, які переносять нас на Вищі плани буття.

Читаємо у Т.Г.Шевченка: «В істинно художньому творі є щось чарівне, прекрасніше за саму природу, — це піднесена душа художника, це божественна творчість. Зате бувають і в природі такі чудові явища, перед якими поет-художник падає ниць і тільки дякує творцю за солодкі,  чарівні миті».

О.Ф.Писарєва пише про вплив музики на людську душу: «Ми слухаємо одухотворену музику і на якийсь час перестаємо жити нашою звичайною свідомістю в часі та просторі, ми починаємо жити Вищою свідомістю. Гармонія, створена такою ж людською душею, як наша, будить у нас вібрації у відповідь і піднімає нас у Вищі Світи, де закінчуються наші земні дисонанси і починається безперервна гармонія». Краса та мистецтво – є вікно в інший світ. Саме вони, як явище культури, пов’язують нас із Вищим Світом.

Наука у широкому її розумінні також є частиною культури, коли головним стимулом наукового пошуку є пізнання та пояснення навколишнього світу та вищої природи людини, а не лише удосконалення матеріальної бази суспільства. Наука, включена в культурний простір, не виносить заборон та забобонів; вона вільна, чесна та безстрашна. Великі вчені визнають існування іншого світу, і зв’язок зі світом Вищим у них існує. Роздумуючи, заглиблюючись у якусь наукову тему, вчений притягує мислеобрази зі світу вищого стану матерії і отримує звідти інформацію з цієї теми і таким чином розширює межі пізнання чи робить відкриття. Таке  явище ми називаємо прозрінням, осяянням, баченням.

Люди часто плутають культуру та цивілізацію.

Якщо культура є духовною складовою людського життя, а також і нації, то цивілізація є облаштування життя і побуту людиною, де переважно турбота не про дух, а про зовнішні зручності, щоб було легко і комфортно жити. Змішування понять Культури та цивілізації — одна з помилок, поширених у вчених і громадських колах різних напрямів. «Цивілізація — синонім культури, — йдеться у Філософському енциклопедичному словнику».

Проблему, що є Культура і що є цивілізація, треба вирішувати лише з погляду взаємодії духу і матерії, якщо культура – це дух, то цивілізація – матерія. Є історичні періоди, коли Культура і цивілізація перебувають у гармонії, є етапи, коли вони зближуються чи розходяться. Тому виникають то епохи розквіту, які насичує дух Культури, і цивілізація стає культурною, то перемагає матеріальна цивілізація, і тоді культура відходить на другий план, часом не в змозі впливати на цивілізацію. Розбіжність приносить найнегативніший результат, як зараз у сучасному світі. Цивілізація не впускає в себе культуру чи спотворює саму ідею культури. Людина пишається технічним облаштуванням свого життя, вважає себе цивілізованою, а щодо духовної культури, то це не моя справа, нехай думають ті, у кого професія така, і тоді культура підміняється цивілізацією. Така підміна спотворює шлях еволюції та завдає шкоди самої цивілізації. Бездуховна, аморальна наука усі свої здобутки спрямовує не  на творення (созидание) і культурне будівництво, але на руйнацію і знищення.

Кожне явище має свої цикли розвитку, свої злети та падіння. Коли Культура та цивілізація досягають кульмінаційної точки в диференціації та роз’єднаності, Дух і матерія, долаючи кризові явища, які зазвичай супроводжують розпад старої та становлення нової системи, спрямовуються до синтезу. Тільки синтез змінить сенс цивілізації, одухотворить її і перетворить культуру і цивілізацію на цілісне явище, що діє вже на вищому якісному рівні.

Одне лише розуміння Культури, як прагнення прекрасного, цілком перетворить життя  людини і створить надзвичайні умови для всіх блискучих відкриттів, суджених людству. Про це пише наш поет – пророк Т.Г.Шевченко: «Дякую тобі, Всемогутній Боже, що обдарував ти мене почуттям людини, що любить і бачить прекрасне, досконале в твоєму нерукотворному, нескінченному Творінні. Якби краса в усіх її образах хоч на половину людства мала свій благодійний вплив, тоді ми швидко наближалися б до досконалості і, нарешті, уособили б (олицетвприли бы)  собою Божественну Заповідь нашого Божественного Вчителя».

23.02.2024. ШЛМ                                                     Є.Венгер