Теософія на Кіровоградщині

Педро Олівейра

Пан Педро Олівейра – колишній Координатор з питань освіти ТТ в Австралії. На початку 1990-х років він працював в Адьярі як міжнародний Секретар, а пізніше – як Керівник Редакції.

СЕРЕД багатьох загадок у житті О. П. Блаватської (ОПБ) центральною є те, ким вона була насправді. Дослідники різних поглядів називають її “авантюрною мандрівницею”, “вольовою жінкою”, російською письменницею, яка захоплювалася “окультизмом”, “екстрасенсом” і “медіумом”, а також дають набагато менш добрі описи. Таке багатогранне життя спровокувало настільки ж різне сприйняття її, яка дійсно була дуже незалежною жінкою, що подорожувала по всьому світу, іноді в заборонені місця, такі як Тибет.

Але для того, щоб зрозуміти її справжню роботу в світі, важливо те, як її описують Вчителі: вісниця відродження Езотеричної Традиції в західному світі. Для них вона була Упасікою, посвяченою Челою.

Ще за її життя люди гралися зі словом “посвята”, щоб привернути увагу, послідовників, владу та гроші. У сучасному світі воно стало брендом – корпоративним логотипом, який використовують багато самозвеличуваних людей, щоб побудувати навколо себе “духовну” імперію, постійно продаючи меседж про те, що “Гуру/Ініціатор/Аватар” досяг вершини духовного просвітлення, і все, що нам потрібно робити – це слідувати за ним, за певну ціну.

На відміну від таких людей, ОПБ добровільно взяла на себе зобов’язання жити життям повної самопожертви, щоб підготувати себе до роботи, яку їй доручили Вчителі. Цим вона привернула до себе презирство і протидію світу, їй довелося зіткнутися зі зрадою і безчестям, вона стала об’єктом безперервної кампанії вбивства характеру і злоби.

Для глибоко духовно чутливої людини, яка пройшла серйозний процес внутрішньої, духовної трансформації, опинитися в епіцентрі наймерзенніших світових течій, мабуть, було невимовним випробуванням.

У наведених нижче уривках представлено, подекуди в деталях, унікальний процес, через який пройшла ОПБ. Само собою зрозуміло, що тільки дуже винахідлива людина змогла б витримати його так, як вона це зробила, без жодної спокуси особистої вигоди.

Нижче наведено опис Махатмами складного процесу, який приводить кандидата до стану Учнівства, якого досягла ОПБ:

Кожна людина містить у собі величезні потенційні можливості, і обов’язок адептів – оточити майбутнього чела обставинами, які дозволять йому стати на “правий шлях”, – якщо він має до цього здібності. Ми не вправі позбавити постуланта цього шансу, як і не вправі спрямувати його на правильний шлях. У кращому випадку ми можемо лише показати йому, – після успішного завершення випробувального терміну, – що якщо він зробить так, то піде правильним шляхом, якщо інакше – неправильним. Але поки він не пройшов цей період, ми залишаємо його боротися зі своїми битвами якнайкраще; і нам доводиться час від часу робити це з вищими і посвяченими челами, такими як ОПБ, як тільки їм дозволяється працювати в світі, чого всі ми більш-менш уникаємо.

(Листи Махатм до А. П. Сіннетта, лист 92, хронологічне видання).

У наступних уривках Махатма КХ вказує на те, як вожді адептів довго шукали когось подібного до ОПБ, а також на те, як Братство адептів задумало створення Теософського Товариства (ТТ):

Після майже століття безрезультатних пошуків наші вожді повинні були скористатися єдиною можливістю послати європейське тіло на європейську землю, щоб служити сполучною ланкою між цією країною і нашою власною.

(Лист 22, хронологічне видання).

17 листопада наступного року спливає термін випробування, наданий Товариству при його заснуванні для того, щоб непомітно “проповідувати нас”. Один або двоє з нас сподівалися, що світ настільки просунувся інтелектуально, якщо не інтуїтивно, що окультна доктрина може отримати інтелектуальне визнання і імпульс для нового циклу окультних досліджень. Інші, – мудріші, як тепер здається, – дотримувалися іншої думки, але згоду на випробування дали. Однак було обумовлено, що експеримент повинен проводитися незалежно від нашого особистого управління; що не повинно бути ніякого ненормального втручання з нашого боку. Отже, ми знайшли в Америці людину на роль керівника, – людину великої моральної відваги, безкорисливу і з іншими хорошими якостями. Він був далеко не найкращим, але (як каже пан Х’юм у випадку з ОПБ), – він був найкращим з тих, хто був у наявності. З ним ми пов’язували жінку з винятковими і чудовими обдаруваннями. У поєднанні з ними вона мала сильні особисті вади, але саме такою, якою вона була, не було другої такої, що підходила б для цієї роботи. Ми відправили її в Америку, звели їх разом, – і процес почався.

(Лист 45, за хронологією).

Вищезгадані уривки переконливо свідчать про те, що успіх нової справи, – ТТ і поширення теософії, – неабиякою мірою ґрунтувався на окультному навчанні ОПБ у Тибеті. Стає очевидним, що таке навчання не могло бути проведене в будь-якій іншій країні, а вимагало її фізичної присутності в тій відокремленій країні, де жили її Вчителі.

Джеффрі Барборка у своїй проникливій книзі “О. П. Блаватська, Тибет і Тулку” (Theosophical Publishing House, Adyar, Madras, 1966) наводить важливі свідчення не тільки про її подорожі до Тибету, але й деякі побіжні згадки про внутрішнє навчання, яке вона проходила під керівництвом Махатм. Барборка цитує наступний лист від ОПБ до А. П. Сіннетта:

“Я кажу … світові: “Пані та панове, я у ваших руках, підвладна і підпорядкована світовому журі, тільки відтоді, як я заснувала ТТ“. Між О. П. Блаватською з 1875 р. і ОПБ з 1830 р. і до цього часу, – завіса, і вас жодним чином не стосується те, що відбувалося за нею, до того, як я з’явилася як публічний персонаж. … ‘”

 

 

“… Все моє життя, за винятком тижнів і місяців, які я провела з Майстрами в Єгипті або в Тибеті, настільки нерозривно наповнене подіями, таємницями і реальною дійсністю яких переймаються мертві і живі, що на мене покладено лише відповідальність за їх зовнішню видимість …” (цит. праця, с. 116)

У наступному уривку ОПБ відповідає критикові, Артуру Ліллі, щодо її подорожей до Тибету:

“Я скажу йому [Артуру Ліллі] також, що я жила в різні періоди в Малому Тибеті і у Великому Тибеті, і що ці періоди разом складають більше семи років. Проте я ніколи не заявляла ні усно, ні за своїм підписом, що я провела сім років поспіль у монастирі. Я говорила і повторюю зараз, що я зупинялася в ламаїстських монастирях; що я відвідала Ци-Ґадзе, територію Таші-Лхунпо та її околиці, і що я була далі і в таких місцях Тибету, які ніколи не відвідував жоден інший європеєць, і які він не може сподіватися відвідати”. (цит. праця, с. 121)

У тій же відповіді Ліллі ОПБ розповідає, що зустріла своїх Вчителів біля кордону Тибету:

“Лише два роки тому, як я можу довести численними свідченнями, під час подорожі з Чандернагора до Дарджилінга, замість того, щоб їхати прямо, я вийшла з потягу на півдорозі, була зустрінута друзями з підводою і пройшла з ними на територію Сіккіма, де знайшла свого Вчителя і монастир Таші Лхунпо, Шигатце, Тибет (Вікісховище) Махатму Кут Хумі. Звідти п’ять миль через стару прикордонну територію Тибету”.

(цит. праця, с. 123)

У листі до Сіннетта ОПБ згадує короткий, але важливий візит до її Ашрама Вчителів:

Справа в тому, що якби я не виїхала з Бомбея в найбільшій таємниці, – навіть деякі теософи, які відвідують нас, вважають, що я вдома, але зайнята і невидима, як завжди, – якби я не поїхала інкогніто, так би мовити, до пагорбів і не звернула з залізниці, щоб в’їхати в Сіккім, мені б ніколи не дозволили увійти туди безперешкодно, і я б не побачила М. і КХ в їхніх тілах обох. Господи, на той час я була би вже мертвою. О, благословенні, благословенні два дні! Це було як тоді, коли ведмідь приходив до мене в гості. Та сама дерев’яна хатинка, коробка, розділена на три відсіки для кімнат, що стоїть у джунглях на чотирьох пеліканячих лапах; ті самі жовті чела, що безшумно ковзають; те саме вічне “гуль-гуль-гуль” незгасимої челумської люльки мого Хазяїна; старий знайомий солодкий голос твого КХ (чий голос ще солодший, а обличчя ще тонше і прозоріше); той самий антураж меблів, – шкури, набиті хвостом як подушки, посуд для солоного чаю і т.п.”.

(Листи О. П. Блаватської до А. П. Сіннетта, T. Fisher Unwin Ltd, Лондон, 1925, лист 19)

Наведений нижче уривок з “Особистих спогадів про О. П. Блаватську” Мері К. Нефф (London: Rider & Co. Paternoster House, E.C., 1937) стосується одного з періодів духовного навчання, яке ОПБ пройшла в Тибеті разом зі своїми Вчителями:

НАРЕШТІ В АШРАМІ ВЧИТЕЛЯ

… Про життя ОПБ в домі її Вчителя ми можемо бачити лише окремі моменти. Один з найбільш інтимних з них міститься в наступному спогаді, написаному нею в 1886 році: “Я знову була (сцена багаторічної давнини) в домі Махатми КХ. Я сиділа в кутку на килимку, а він ходив по кімнаті у своїй сукні для верхової їзди, і Вчитель [М.] розмовляв з кимось за дверима.

“Нагадувати не можна”, – вимовила я у відповідь на його запитання про померлу тітку. Він посміхнувся і сказав: “Кумедна у вас англійська”. Тоді мені стало соромно, боляче за своє марнославство, і я почала думати (зауважте, у своєму сні чи видінні, яке було точним відтворенням того, що відбулося слово в слово шістнадцять років тому). “Зараз я тут і розмовляю лише Aнглійською мовою на усному фонетичному рівні, можливо, я зможу навчитися краще розмовляти з ним”.

“Щоб було зрозуміло: з Вчителем я також використовувала англійську мову, що для нього було однаково, погано це чи добре, оскільки Він не розмовляє нею, але розуміє кожне слово, яке я промовляю подумки, і я змушена розуміти Його, – як я ніколи не змогла би сказати або пояснити, якби мене вбили, але я це роблю. З Д(джвал) К(улом) я також розмовляю англійською, він розмовляє нею краще, ніж Мах. КХ.

“Потім у моєму сні, ще через три місяці після того, як я відчула це у тому видінні, я стояла перед Мах. КХ, біля старої будівлі, на яку Він дивився; а оскільки Вчителя не було вдома, він займався сензаром в кімнаті своєї сестри, і попросила його сказати мені, чи правильно я переклала їх, і дала йому папірець з цими реченнями, написаними Aнглійською мовою.

Він взяв і прочитав їх, а потім, поправивши переклад, перечитав і сказав: “Тепер твоя Aнглійська стає кращою. Спробуй витягнути з моєї голови хоча б те мале, що я знаю“. І Він поклав руку на моє чоло в області пам’яті і стиснув пальці (і я відчула навіть той самий незначний біль, що й тоді, і холодне тремтіння, яке я пережила); і з того дня Він робив це з моєю головою щодня, протягом приблизно двох місяців.

“Знову сцена змінюється, і я від’їжджаю з Учителем, який відряджає мене назад до Європи. Я прощаюся з його сестрою та її дитиною, з усіма челами. Слухаю, що мені скажуть Вчителі. А потім лунають прощальні слова Мах. КХ, який сміється наді мною, як Він завжди це робив …” (p. 147)

У наступному уривку з листа Махатми КХ як до А. П. Сіннетта, так і до А. О. Х’юма, Вчитель робить спробу пояснити одну з таємниць особистості ОПБ, яку обидва Aнглійські джентльмени часом неправильно розуміли:

Я з болем усвідомлюю той факт, що звична незв’язність її висловлювань? – особливо в збудженому стані? – і її дивні манери роблять її, на вашу думку, дуже небажаним передавачем наших послань. Проте, добрі брати, після того, як ви дізналися правду; після того, як вам сказали, що цей неврівноважений розум, удавана невідповідність її промов та ідей, її нервове збудження, все це, одним словом, розраховане на те, щоб засмутити почуття тверезомислячих людей, чиї уявлення про стриманість і манери шоковані такими дивними спалахами того, що вони вважають її характером, і що вас так обурює, – все це не має нічого спільного з її поведінкою; коли ж ви дізнаєтесь, що в цьому немає жодної її провини, то, можливо, подивитесь на неї зовсім по-іншому. Незважаючи на те, що час ще не настав, щоб повністю посвятити вас у таємницю, і що ви навряд чи ще готові зрозуміти велику Таємницю, навіть якщо вам про неї розповісти, через велику несправедливість і заподіяну кривду, я уповноважений дозволити вам зазирнути за завісу. Цей її стан тісно пов’язаний з її окультним навчанням у Тибеті, а також з тим, що вона була послана одна у світ, щоб поступово підготувати шлях для інших. Після майже століття безрезультатних пошуків нашим вождям довелося скористатися єдиною можливістю послати європейське тіло на європейську землю, щоб воно служило сполучною ланкою між цією країною і нашою власною. Ви не розумієте? Звісно, що ні. Тоді, будь ласка, запам’ятайте те, що вона намагалася пояснити, і те, що ви досить добре від неї засвоїли, а саме: факт наявності семи принципів у всіх горах Тибету (Вікісховище) людської істоти. Жоден чоловік чи жінка, якщо він не є посвяченим “п’ятого кола”, не може покинути межі Бод-Лхас [“Божественних правителів”] і повернутися у світ у його цілісності, – якщо можна так висловитися. Один, принаймні, з його семи супутників повинен залишатися з двох причин: перша – щоб утворити необхідну сполучну ланку, дріт передачі, – друга, – як найнадійніший гарант того, що певні речі ніколи не будуть розголошені. Вона не є винятком з правил, і ви бачили інший приклад, – високоінтелектуальну людину, якій довелося залишити одну зі своїх шкур, тому її вважають вельми ексцентричною. Носійство і статус решти шести залежить від вроджених якостей, психофізіологічних особливостей людини, особливо від ідіосинкразії, що передається через те, що сучасна наука називає “атавізмом”. Діючи згідно з моїм бажанням, мій брат М., якщо ти пам’ятаєш. Тобі треба було лише прийняти це, і в будь-який час, коли б ти захотів, ти мав би на годину або більше справжнього вченого, з яким можна було б розмовляти, а не з психологічним калікою, з яким тобі, як правило, доводиться мати справу зараз”.

(Листи Махатми до А. П. Сіннетта, лист 22, хронологічне видання).

Задовго до того, як вона опублікувала “Голос Безмовності” в 1889 році, ОПБ знала одну з кардинальних істин духовного Шляху: “Ні, о ти, претенденте на таємні знання Природи! Якщо ти підеш слідами святого Татхаґати, ті дари і сили, не для себе”. (Фрагмент третій, вірш 285) У світі, який щодня прославляє егоїзм і егоцентризм, її приклад сяє, як зірка в глибокому темному небі. Її приклад стає вченням: забути про себе в служінні всьому живому.

Коли вона помирала у своєму будинку в Лондоні в травні 1891 року, її останніми словами, зверненими до Ізабель Купер-Оуклі, були “Тримай зв’язок непорушним! Не дозволь моєму останньому втіленню бути невдалим”. Вона була живим зв’язком зі світом Адептів, Вчителів Мудрості і Співчуття, світом досконалого альтруїзму, спокою і зречення всього, що стосується себе. Циніки стверджували, що зв’язок перервався з її смертю. Але вони не бачили, що він продовжував жити в кожному теософі, який прагнув бути корисним, досліджувати глибше, очистити своє серце, очистити свій розум, забути себе. Цей зв’язок є духовною революцією, яку неможливо зупинити.

Зв’язок з Мудрими, який уособлював ОПБ, не помер. Вона осяяла багато життів, вона втішила багато душ, вона дала енергію глобальному руху. Вона живе серед нас як душа теософії, втілена в життя.

Відплата насильством за насильство примножує насильство, додаючи ще більшої темряви в ніч, вже позбавлену зірок … Ненависть не може вигнати ненависть; тільки любов може це зробити.

Мартін Лютер Кінг-молодший

HPB in Tibet

PEDRO OLIVEIRA

Mr Pedro Oliveira is a former Education Coordinator of the TS in Australia. He served at Adyar in the early 1990s as international Secretary, and later as Head of the Editorial Office.

AMONG the many mysteries in H. P. Blavatsky’s (HPB) life the central one is who she really was. Scholars of different persuasions have referred to her as an “adventurous traveller”, a “strong-willed woman”, a Russian writer who dabbled in the “occult”, a “psychic” and a “medium”, plus much less kind descriptions. A multifaceted life like hers provoked equally different perceptions of her, who indeed was a strongly independent woman travelling around the world, sometimes to forbidden places like Tibet.

But it is her Teachers’ description of her that really matters in order to understand her real work in the world: the herald for the rebirth of the Esoteric Tradition in the western world. For them she was Upasika, an initiated Chela.

Even in her own lifetime people would play with the word “initiation” to attract attention, followers, power, and money. In today’s world it has become a brand — a corporate logo that is used by many self-aggrandizing individuals to build around themselves a “spiritual” empire, constantly selling the messagethat the “Guru/Initiate/Avatar” has reached the summit of spiritual enlightenment and that all we have to do is to follow him or her, for a price.

Unlike such individuals, HPB undertook, voluntarily, to live a life of complete self-sacrifice in order to prepare herself to the work that was assigned to her by the Masters. In doing so she attracted the world’s contempt and opposition, she had to face betrayal and ignominy, and was the subject of a relentless campaign of character-assassination and malice.

For a profoundly spiritually sensitive individual, who underwent a serious process of inner, spiritual transformation, to be at the receiving end of the world’s vilest currents must have been an unspeakable ordeal.

The passages below present, sometimes in detail, the unique process that HPB went through. It goes without saying that only a highly resourceful individual would have been able to face it like she did, without any allurement of personal gain whatsoever.

Below is the Mahatmas description of the challenging process that leads a candidate to the state of Chelaship, which HPB achieved:

Every human being contains within himself vast potentialities, and it is the duty of the adepts to surround the would-be chela with circumstances which shall enable him to take the “right-hand path”, — if he have the ability in him. We are no more at liberty to withhold the chance from a postulant than we are to guide and direct him into the proper course. At best, we can only show him — after his probation period was successfully terminated — that if he does this he will go right; if the other, wrong. But until he has passed that period, we leave him to fight out his battles as best he may; and have to do so occasionally with higher and initiated chelas such as HPB, once they are allowed to work in the world, that all of us more or less avoid.

(The Mahatma Letters to A. P. Sinnett, Letter 92, chronological ed.)

In the next passages Mahatma KH points out how the adepts’ chiefs searched for a long time to find someone like HPB as well as how the formation of the Theosophical Society (TS) was conceived by the Brotherhood of Adepts:

After nearly a century of fruitless search, our chiefs had to avail themselves of the only opportunity to send out a European body upon European soil to serve as a connecting link between that country and our own.

(Letter 22, chronological ed.)

On the 17th of November next the Septenary term of trial given the Society at its foundation in which to discreetly “preach us” will expire. One or two of us hoped that the world had so far advanced intellectually, if not intuitionally, that the Occult doctrine might gain an intellectual acceptance, and the impulse given for a new cycle of occult research. Others — wiser as it would now seem — held differently, but consent was given for the trial. It was stipulated, however, that the experiment should be made independently of our personal management; that there should be no abnormal interference by ourselves. So casting about we found in America the man to stand as leader — a man of great moral courage, unselfish, and having other good qualities. He was far from being the best, but (as Mr Hume speaks in HPB’s case) — he was the best one available. With him we associated a woman of most exceptional and wonderful endowments. Combined with them she had strong personal defects, but just as she was, there was no second to her living fit for this work. We sent her to America, brought them together — and the trial began.

(Letter 45, chronological ed.)

The above-mentioned passages strongly imply that the success of the new venture — the TS and the dissemination of Theosophy — was based in no small measure on HPB’s occult training in Tibet. It becomes apparent that such training could not be conducted in any other country but required her physical presence in that secluded country where her Teachers lived.

Geoffrey Barborka, in his insightful book H. P. Blavatsky, Tibet and Tulku (Theosophical Publishing House, Adyar, Madras, 1966) presents important evidence not only of her travels to Tibet but also some passing glimpses of the inner training she was undergoing under the direction of the Mahatmas. Barborka quotes the following letter from HPB to A. P. Sinnett:

“I say . . . to the world: ‘Ladies and gentlemen, I am in your hands and subject and subordinate to the world’s jury, only since I founded the TS. Between H. P. Blavatsky from 1875 and HPB from 1830 to that date, is a veil drawn and you are in no way concerned with what took place behind it, before I appeared as a public character. . . . ’”

“. . . The whole of my life except the weeks and months I passed with the Masters in Egypt or in Tibet, is so inextricably full of events with whose secrets and real actuality the dead and the living are concerned, and I made only responsible for their outward appearance . . .”

(op. cit. p. 116)

In the next passage, HPB replies to a critic, Arthur Lillie, regarding her travels in Tibet:

“I will tell him [Arthur Lillie] also that I have lived at different periods in Little Tibet as in Great Tibet, and that these combined periods form more than seven years. Yet, I have never stated either verbally or over my signature that I had passed seven consecutive years in a convent. What I have said, and repeat now, is, that I have stopped in Lamaistic convents; that I have visited Tzi-gadze, the Tashi-Lhьnpo territory and its neighbourhood, and that I have been further in, and in such places of Tibet as have never been visited by any other European, and that he can ever hope to visit.” (op. cit. p. 121)

In the same reply to Lillie, HPB recounts having met her Teachers near the border of Tibet:

“Only two years back, as I can prove by numerous witnesses, when journeying from Chandernagor to Darjeeling, instead of proceeding to it direct, I left the train half way, was met by friends with a conveyance, and passed with them into the territory of Sikkim, where I found my Master and Tashi Lhunpo Monastery, Shigatze, Tibet (Wikimedia Commons) Mahatma Koot Hoomi. Thence five miles across the old borderland of Tibet.”

(op. cit., p. 123)

In a letter to Sinnett, HPB recalls a brief but significant visit to her Teachers’ Ashrama:

The fact is that had I not left Bombay in the greatest secrecy — even some Theosophists who visit us believing me at home but busy and invisible as usual — had I not gone incognito so to say till I reached the hills and turned off the railway to enter Sikkim I would have never been allowed to enter it unmolested, and would not have seen M. and KH in their bodies both. Lord, I would have been dead by this time. Oh the blessed blessed two days! It was like the old times when the bear paid me a visit. The same kind of wooden hut, a box divided into three compartments for rooms, and standing in a jungle on four pelican’s legs; the same yellow chelas gliding noiselessly; the same eternal “gul-gul-gul” sound of my Boss’s inextinguishable chelum pipe; the old familiar sweet voice of your KH (whose voice is still sweeter and face still thinner and more transparent); the same entourage for furniture — skins, and yak-tail stuffed pillows and dishes for salt tea, and so on.

(The Letters of H. P. Blavatsky to A. P. Sinnett, T. Fisher Unwin Ltd, London, 1925, letter 19)

The passage below, from Personal Memoirs of H. P. Blavatsky by Mary K. Neff (London: Rider & Co. Paternoster House, E.C., 1937) refers to one of the 0periods of spiritual training that HPB underwent in Tibet, with her Masters:

IN THE MASTER’S ASHRAMA AT LAST

. . . Of HPB’s life in the home of her Master, we catch but few glimpses. One of the most intimate of these is contained in the following reminiscence written by her in 1886: “I was again (a scene of years back) in Mahatma KH’s house. I was sitting in a corner on a mat, and he was walking about the room in his riding dress, and Master [M.] was talking to someone behind the door.

“‘I remind can’t’—I pronounced in answer to a question of his about a dead aunt. He smiled and said: ‘Funny English you use.’ Then I felt ashamed, hurt in my vanity, and began thinking (mind you, in my dream or vision which was the exact reproduction of what had taken place word for word sixteen years ago). ‘Now I am here and speaking nothing but English in verbal phonetic language, I can perhaps learn to speak better with him.’

“To make it clear: with Master I also used English, which whether bad or good was the same for him, as He does not speak it but understands every word I say out of my head, and I am made to understand Him — how I could never tell or explain if I were killed but I do. With D(jwal) K(ul) I also speak English, he speaking it better even than Mah. KH.

“Then in my dream still, three months after, as I was made to feel in that vision — I was standing before Mah. KH, near the old building taken down He was looking at; and as Master was not at home, studying in Senzar in his sister’s room, and asked him to tell me if I had translated them correctly and gave him a slip of paper with these sentences written in English.

“He took and read them, and correcting the interpretation read them over, and said: ‘Now your English is becoming better. Try to pick out of my head even the little I know of it.’ And He put his hand on my forehead in the region of memory and squeezed his fingers on it (and I felt even the same trifling pain in it as then, and the cold shiver I had experienced); and since that day He did so with my head daily, for about two months.

“Again the scene changes, and I am going away with Master who is sending me off back to Europe. I am bidding goodbye to his sister and her child, and all the chelas. I listen to what the Masters tell me. And then come the parting words of Mah. KH, laughing at me as He always did . . .” (p. 147)

In the following passage of a letter from Mahatma KH to both A. P. Sinnett and A. O. Hume, an attempt is made by the Master to explain one of the mysteries of HPB’s personality, which was at times misunderstoodby both English gentlemen:

I am painfully aware of the fact that the habitual incoherence of her statements — especially when excited — and her strange ways make her in your opinion a very undesirable transmitter of our messages. Nevertheless, kind Brothers, once that you have learned the truth; once told, that this unbalanced mind, the seeming incongruity of her speeches and ideas, her nervous excitement, all that in short, which is so calculated to upset the feelings of sober minded people, whose notions of reserve and manners are shocked by such strange outbursts of what they regard as her temper, and which so revolt you; once that you know that nothing of it is due to any fault of hers, you may, perchance, be led to regard her in quite a different light. Notwithstanding that the time is not quite ripe to let you entirely into the secret; and that you are hardly yet prepared to understand the great Mystery, even if told of it, owing to the great injustice and wrong done, I am empowered to allow you a glimpse behind the veil. This state of hers is intimately connected with her occult training in Tibet, and due to her being sent out alone into the world to gradually prepare the way for others. After nearly a century of fruitless search, our chiefs had to avail themselves of the only opportunity to send out a European body upon European soil to serve as a connecting link between that country and our own. You do not understand? Of course not. Please then, remember, what she tried to explain, and what you gathered tolerably well from her, namely the fact of the seven principles in the complete Tibet mountains (Wikimedia Commons) human being. Now, no man or woman, unless he be an initiate of the “fifth circle,” can leave the precincts of Bod-Lhas [“Divine Rulers”] and return back into the world in his integral whole — if I may use the expression. One, at least of his seven satellites has to remain behind for two reasons: the first to form the necessary connecting link, the wire of transmission — the second as the safest warranter that certain things will never be divulged. She is no exception to the rule, and you have seen another exemplar—a highly intellectual man — who had to leave one of his skins behind; hence, is considered highly eccentric. The bearing and status of the remaining six depend upon the inherent qualities, the psycho-physiological peculiarities of the person, especially upon the idiosyncracies transmitted by what modern science calls “atavism”. Acting in accordance with my wishes, my brother M. if you remember. You had but to accept it, and at any time you liked, you would have had for an hour or more the real baitchooly to converse with, instead of thepsychological cripple you generally have to deal with now.

(The Mahatma Letters to A. P. Sinnett, Letter 22, chronological ed.)

HPB knew, much before she published The Voice of the Silence in 1889, one of the cardinal truths of the spiritual Path: “Nay, O thou candidate for Nature hidden lore! If one would follow in the steps of holy Tathвgata, those gifts and powers are not for self.” (Fragment Three, verse 285) In a world that daily glorifies selfishness and self-centredness her example shines like a star in a profoundly dark sky. Her example becomes itself a teaching: forget self in the service of all that lives.

When she lay dying in her house in London, in May 1891, her last words to Isabel Cooper-Oakley were: “Keep the link unbroken! Do not let my last incarnation be a failure.” She was the living link with the world of the Adepts, the Masters of the Wisdom and Compassion, a world of perfect altruism, of peace and renunciation of everything that pertains to self. Cynics maintained that the link was broken on her death. But they failed to see that it continued to be alive in every theosophist that endeavoured to aspire to be of service, to probe deeper, to cleanse their hearts, to purify their minds, to forget themselves. The link is a spiritual revolution that cannot be stopped.

The link with the Wise Ones, which HPB embodied, did not die. It illumined many lives, it comforted many souls, and it energized a global movement. She lives amongst us as the soul of Theosophy made practical.

Returning violence for violence multiplies violence, adding deeper darkness to a night already devoid of stars . . . Hate cannot drive out hate; only love can do that.

Martin Luther King Jr.