Теософія на Кіровоградщині

Джеффрі А. Фартінг, 1909-2004, англійський теософ. Вступив у ТТ студентом.

Протягом багатьох років він був національним лектором, написав багато книжок, обіймав багато посад у Теософському товаристві в Англії, включаючи термін генерального секретаря.  Протягом кількох років він був членом Виконавчого комітету Європейської федерації, а також був членом Генеральної ради Товариства Теософського товариства в Адьярі, Індія.

Пан Фартінг був засновником і директором Європейської школи теософії, і часто читав лекції на її щорічному навчальному тижні, який збирається по всій Європі.

Першим і, можливо, найважливішим аспектом теософського життя є довгостроковий розвиток характеру протягом багатьох життів. Сюди входять уявлення про реінкарнацію та карму — циклічні каральні та віддячуючи аспекти Закону в дії. Такі уявлення можна знайти у східних релігіях, але лише частково та з екзотеричної точки зору. Коли вони більш детально пояснюються за допомогою теософського вчення, то стають більш зрозумілими і, отже, більш прийнятними для західного розуму. Теософія заповнює багато прогалин в екзотеричних релігійних ученнях; наприклад, вона пояснює, як накопичений досвід переноситься з посмертного стану в нову особистість, з одного життя до наступного.

Другим аспектом, що вирізняє теософське життя, є вплив, який може мати на нас знання внутрішніх світів. Це важливо, оскільки стосується нашого світу думок та почуттів. Зі знання про ці сфери та їхнє відношення до нас, ми дізнаємося, що ми впливаємо на них так само як вони на нас. Вони створені значною мірою внаслідок сукупності всіх думок та почуттів людства на сьогоднішній день. Це кама-манасична сфера, область астрального світла, з якою ми всі тісно пов’язані. Вміст внутрішніх світів, найбільш тісно пов’язаних з нами, з якими ми маємо особливу спорідненість як індивідуально, так і колективно, своєю чергою рефлекторно впливає на нас. Найбільше на нас впливають нижні рівні астрального світла; ми рідше стикаємося з вищими, духовнішими сферами, і вони зазвичай менше впливають на нас.

Це питання взаємного реагування нас та нижчих внутрішніх світів становить третій аспект життя по-теософськи, аспект відповідальності. Той, хто вивчає «Таємну доктрину», не вимагає багато часу, щоб зрозуміти, що предметом цього великого твору є людина — походження людини, світ як арена її діяльності, на якій розігрується драма її еволюції. У цьому творі викладено усе це і її відношення до космосу. Великі легенди та міфи, якщо їх читати у світлі ключів, даних у «Таємній доктрині» та інших джерелах, очевидно, стосуються людини. Отже, відповідальність людини не лише за свій власний стан, а й за розвиток інших царств природи, а також за стан внутрішніх світів є ще одним особливим теософським внеском у мислення і може стати важливим керівництвом до нашого способу життя та нашої мотивації.

Актуальним є питання про нашу відповідальність за інші царства природи на звичайному фізичному рівні, і його важливість стає все більш усвідомленою. Ефективні дії стають невідкладними, якщо ми не хочемо страждати внаслідок серйозного забруднення навколишнього середовища, і не хочемо знищення диких тварин до повного їх зникнення. Ми повинні навчитися жити в братстві та злагоді як з ближніми, так і з природою.

Вплив на психічну атмосферу

Таким чином, визнання впливу людини через її дії, її думки та почуття на своє оточення, особливо на своє внутрішнє оточення (внутрішні сфери, які, у свою чергу, впливають на нього), є одним із найсильніших стимулів до теософського життя. Звідси випливають жорсткі обмеження, які накладає на себе теософ. Він дізнається, що повинен контролювати свої думки в тій же мірі, якщо не більше, ніж він контролює свої дії, через їх вплив на психічну атмосферу, в якій живе не лише він, а й усі ми. Неправильними думками та почуттями ми забруднюємо нашу психічну атмосферу; ми також зазнаємо впливу атмосфери інших людей. Таким чином, думки та почуття впливають на всі людські вчинки та стосунки. Чи не повинні ми, як теософи, звернути на це особливу увагу і пам’ятати, що люди, які зараз живуть, можуть поліпшити цю психічну атмосферу?

Померлі знаходяться в цих внутрішніх сферах, але в зазвичай вони не можуть впливати на них ні на кращій, ні на гірший бік. Ми починаємо дбати про своє безпосереднє фізичне оточення, але зазвичай нас мало турбує оточення інших людей. Ми не проти викинути наші старі матраци, автомобілі, коляски та пральні машини в чужі провулки або вимити наші каністри в океані, подалі від свого берега. Ми робимо це доти, доки нам це «сходить з рук», але що відбувається, коли всі роблять те саме? Коли околиці наших жител занепадають, наші пляжі забруднюються бензином, як  і наші річки та озера, повітря, яким ми дихаємо, стає смердючим, тільки тоді ми усвідомимо свою відповідальність за збереження нашого фізичного світу чистим, красивим, екологічно здоровим та гігієнічно сприятливим. А як щодо нашої психічної атмосфери? О.П. Блаватська говорить нам, що астральне світло сповнене «елементалів» або духів природи, і що вони можуть оживляти наші мислеформи і наділяти їх силою. Обумовлена психічна атмосфера держави може століттями впливати на населення. Цим багато в чому пояснюються національні особливості. З усього цього випливає важливість постійного пам’ятання того, що теософське життя пов’язане з практичним життям і що наша щохвилинна, повсякденна діяльність, як об’єктивна, так  і суб’єктивна, очевидно й тісно взаємопов’язані.

Метою всього життя є зростання та розвиток через набуття досвіду. Але не всі за тих самих обставин отримують однакові переживання і однаково на них реагують. Деякі ще не повністю прокинулися та їх реакція недостатня, і навіть багато з того, що вони переживають, не фіксується у їх свідомості. Ми набуваємо досвіду відповідно до нашої здатності фіксувати його у свідомості, і ця реакція посилюється в міру нашого розвитку.

Життя безособистісне

Це створює уявлення про карму як наслідок. Очевидно, що по суті ми і є наша власна карма — ми те, що ми робимо самі. Це стосується не тільки нас як окремих людей, а й груп, і, більше того, поширюється на весь людський рід. Чесно кажучи, ми несемо відповідальність за наші власні страждання та обмеженість.

Всі світові священні писання, а також теософські твори говорять нам, як жити, щоб позбавитися наслідків кармічного закону, які викликають страждання. Зрештою ці заповіді зливаються в одну — намагатися жити безособистісно. Поки ми живемо в цьому світі, у нас, очевидно, є особисті справи, але нас умовляють не надто про них піклуватися, і нам кажуть, що вони не повинні надто привертати увагу. Ми повинні, звичайно, виконувати будь-які зобов’язання, які ми взяли на себе перед нашою сім’єю, іншими людьми чи нашими колегами; проте навіть їх можна виконувати альтруїстично, коли наша увага не спрямована на себе.

Прагнення позбавитися небажаних наслідків карми включає також практику чеснот. Однак практика чеснот сама по собі не обов’язково робить нас доброчесними. Вкрай важливо, щоб ми стали по-справжньому доброчесними, щоб така практика стала автоматичною. Чесна людина просто чесна; терпляча людина просто терпляча. Той, хто має свідомо утримуватися від нечесності чи нетерплячості, не обов’язково сам чесний чи терплячий. Це не означає, що, коли ми молоді і прокладаємо свій шлях у житті, ми повинні нехтувати заповідями, які змушують нас бути чесними та терплячими, але поки ми повинні свідомо практикувати чесноти, бо ми ще не є чесні по своїй природі.

Вчення про вище Я

Отже, що робить нас доброчесними? Тут теософія робить ще один свій особливий внесок. Вона вчить, що кожна земна людина, кожна особистість осяяна вищим Я, Его, духовною індивідуальністю. Тією мірою, якою це вище Я здатне залишити слід на свідомості людини, вона стає її совістю. Це внутрішній голос, який може значною мірою впливати на нашу поведінку. На ранніх стадіях цей голос навчає за допомогою сорому, викликаючи каяття у провині. У міру нашого зростання ми все більше дізнаємось; докори совісті стають сильнішими, і ми починаємо прислухатися до них і докладати зусиль, щоб у майбутньому уникнути безвільного чи неправильного вчинку.

Вчення про вище Я каже нам, що належні атрибути людини вже природно присутні у вищому Я. Один із аспектів чесноти – безкорисливість. Це вихід за межі нашої нижчої природи чи особистості. Безкорисливість або самозабуття народжується з любові. Свідомість, звернена назовні, тісно пов’язує нас із нашим оточенням і з усім, що є в ньому. Звідси виникає турбота – форма любові. Багато чого, якщо не кожна чеснота починається з турботи. Ми дбаємо про наших близьких і дорогі нам речі. У міру нашого розвитку турбот стає більше; вони стають більш щирими, доки зрештою не переростають у істинний альтруїзм, що є втіленням чесноти.

У цьому напрямі йде правильний еволюційний розвиток людини, і, якщо світ хоче рухатися вперед, він повинен докладати зусиль у цьому напрямку. Тут нам, як теософам, відводиться особлива роль. Ми доторкнулися до вчення і маємо можливість застосовувати знання на практиці. Внесок, який ми можемо внести у світове мислення і, отже, у благополуччя світу, є величезним, якщо ми серйозно скористаємося цією можливістю.

Ритми всесвітнього життя

Будь-яке життя потребує форми, в якій можна жити і діяти. Тільки живі істоти можуть жити, і тільки людина може жити усвідомлено та самостійно. Тільки теософ може жити усвідомлено згідно з еволюційним законом з погляду теософії. Таким чином, теософ є особливою людиною, або має шанс стати такою.

Взагалі людина завдяки своїй свідомості є унікальною істотою. Тому важливо, щоб людина навчилася керувати своєю свідомістю. Саме його свідомість стоїть між ним та його вищим Я (початковим джерелом його буття), в якому все правильно. Свідомість може стояти між ними або як бар’єр, або як міст.

Теософ не тільки вільний жити так, як він хоче, але також повинен розвивати здатність розуміти або відчувати всесвітню тенденцію або зразок, якому він хоче відповідати, і він повинен бути здатним відчувати якості та ритми всесвітнього життя (співчувати їм). Слід ще раз наголосити, що ці якості та ритми не є якимись невиразними поняттями чи віруваннями; це реальні факти життя. Ми, як живі істоти і частина всього процесу природи, повинні пізнавати ці глибинні якості та енергії та свідомо вливатися у їхню гармонію. Тварини роблять це несвідомо, реагуючи інстинктивно, як іграшки долі. Ми повинні робити це, пробуджуючи в собі ті властивості або якості, які відповідають або відображають властивості природи, особливо вищих чи духовних світів. У кінцевому рахунку, такий розвиток стає процесом істинної посвяти, оскільки свідомість починає функціонувати на більш високих рівнях.

Наше коріння в єдності

Іноді ми розглядаємо посвячення як процес, настільки далекий від нашого стану розвитку, і як щось настільки особливе на шляху знання і сили, що тут і зараз нам не потрібно нічого робити. Ми думаємо, що це стосується лише тих, хто пішов далеко вперед шляхом знань. Я вважаю, що це не так. Ми маємо щось робити з цим зараз, у цьому житті, у цей час, якщо ми хочемо стати зрілими людьми, здатними, зрештою, діяти усвідомлено та відповідально. Зараз є єдиний час, коли ми можемо щось зробити; від цього не втекти. Часто кажуть, що людство можна врятувати, удосконалити, відродити зусиллями лише окремих його членів, і, зрештою, це стосується нас із вами. У цьому питанні у теософів може бути виправдання. Інші можуть говорити, що їм не вистачає знань, але ми не можемо так говорити. Ми часто виправдовуємо себе своєю неспроможністю. Це не виправдання, тому що, по-перше, людина має коріння свого буття у вседостатньому Божестві або Єдності. Це означає, що кожен із нас має у глибині своєї істоти все, що йому потрібно. Все, що нам потрібно зі знання та сили, доступне для цієї роботи з відродження самих себе. І частка кожної людини у цій внутрішній божественності однакова; ми можемо виявляти її неоднаково, але ніхто не наділений нею більше, ніж його ближній. Очевидно, що наша здатність виявляти ці божественні якості розкривається поступово, але вони діють у нас і виявляються більшою чи меншою мірою всіма нами. Всі ми тією чи іншою мірою маємо безмежні здібності Его; інакше ми були б тваринами чи бездушними автоматами. Безперечно, таке усвідомлення має величезне значення. Це повна протилежність до вчення християнської церкви про те, що самі по собі ми нічого не можемо зробити. Ми за своєю суттю не є безвільними, жалюгідними грішниками; ми – божественні істоти (боги) згідно з нашим правом!

Наша ідентичність з вищим Я

Тоді зрозуміло, що кожному з нас конче необхідно зробити реальною для себе нашу тотожність з вищим Я і утвердитися в ній у нашій свідомості. Більшість із нас може припустити думку про реальність (присутність) нашого вищого Я, і більшість із нас може припустити, що ми, ймовірно, вже певною мірою маємо зв’язок із цим Я, оскільки воно є джерелом нашого життя та свідомості. У світлі цього чи не повинні ми зміцнити або зробити тіснішим цей уже існуючий зв’язок? Хіба те, що ми називаємо свідомістю, не є процесом свідомого встановлення цієї ідентичності? Ми багато чули про те, як це можна зробити; по-перше, за допомогою управління думками і, по-друге, ставлячи нашу настирливу особистість на належне їй місце. У нашої особистості є своя належна функція на своєму рівні, але з погляду нашого власного невід’ємного перебування у свідомості вона є тим, чим ми можемо скористатися, а не те, з чим ми повинні повністю ототожнюватися. Управління нашими нижчими принципами, особливо принципом мислення чи нижчим розумом, один із найважливіших елементів нашого самовиховання. Найважливіші з наших обмежень та умовностей пов’язані з мисленням. Ці обмеження і умовності значною мірою є нашими уявленнями про себе, будучи джерелом більшої частини наших страждань. Ми розуміємо, наскільки непорушними є ці уявлення, коли чуємо (можливо, випадково) правдиву критику на свою адресу. Все в нас спалахує у спростуванні та самозахисті. Але якби ми справді щиро прагнули самопізнання і самовдосконалення, ми вітали б правдиву та об’єктивну критику.

Таким чи іншим чином наша теософія має стати практичною. Нам дають доречну пораду – менше думати про себе і більше про світ і його творіння, його людей, наших ближніх; навчитися бути більш безособистісним та близьким до всіх. Давайте справді зробимо щось із цією нашою свідомістю. Наприклад, ми можемо навчитися неупереджено ставитися до свого оточення, наших товаришів і подій дня, не дозволяючи їм спровокувати потік негативних думок. Ми можемо навчитися дивитися на все, і особливо на людей, некритично і бачити їх такими, якими вони є самі собою. Нехай вони впливають на нашу свідомість такими, якими вони є, щоб ми усвідомили їхні дійсні якості, нічого не додаючи і не забираючи, своїми упередженими думками, упередженнями чи судженнями, які зазвичай і автоматично зумовлюють нашу швидку і часто зовсім несвідому реакцію на них.

Місце внутрішнього спокою

Життя у цьому безособистісному, некритичному настрої може вести до звільнення чудовим чином. Істину не можна відобразити на ширмі речей, ідей та емоційних реакцій. У свідомості з керованими думками є простота, яка зрідка визнається або цінується, оскільки мало хто її знає з досвіду. Це такий стан, коли ти просто існуєш, ні про що не думаючи. Саме в цьому стані, коли ти просто існуєш, можна наблизитись до того місця внутрішнього світу чи спокою, де знаходиться достовірне знання Я.

Ще одна корисна частина самовиховання – бути позитивним у застосуванні негативів. Коли ми здійснюємо контроль над собою в будь-якому напрямку (чи то відмова від куріння або ранній підйом), що зазвичай означає відмову від симпатій чи антипатій особистості, ми можемо відчути, що така відмова є негативною. Однак у нас виникає відчуття, що насправді ми не палимо. У нас виникає відчуття, що ми щось робимо, навіть якщо це щось — помірність, стриманість чи відмова. Все це стосується теми очищення на етапах очищення, просвітлення та єднання на шляху усвідомленості. Невідкладним кроком для більшості з нас є очищення в нашому повсякденному житті. Однак, можливо, перш ніж ми почнемо, нам слід щось дізнатися про те, як діє природа, і про свою власну роль у її діях.

Життя по-теософськи відноситься до життя та її якостей у всіх відносинах. Фактично, знання всього цього – це питання думки. Справжня теософія не приходить із книг, хоча, можливо, саме так ми вперше знайомимося з нею. Жива теософія — це те, що може бути перетворене думками та поведінкою на елементи нашої істоти.

Зрештою, ми повинні брати до уваги кандидата, який прагне зробити частиною себе необхідні атрибути та сили, щоб вести теософське життя. І в цьому випадку практика стає прийнятною для кожного з нас.

По-перше, ми повинні набути необхідних знань, вивчаючи життя і себе і спостерігаючи за цим. Потім кожен учень повинен застосувати це знання до себе осмислено, щоб теософія стала для нього не просто мрією або цікавим проведенням часу, але таким же реальним, як і саме життя.

Журнал The Theosophist, Ченнай, Індія, листопад 1980 року

Переклад Світлани Гавриленко