З Організацією захисту тварин «БІМ» (нині — ветеринарно-реабілітаційний Центр) члени нашого теософського Відділення «Лайа» (м. Кропивницький) познайомилися п’ять років тому, коли вперше завітали до них із візитом. Наша сестра Галина Цапенко разом із донькою Євгенією вже багато років є постійними волонтерами цієї Служби.

Цього року притулок «БІМ» опинився в епіцентрі погодного лиха. Люта зима стала справжнім випробуванням і для тварин, і для тих, хто мав забезпечити їм виживання у 20-градусний мороз. Морози та снігопади чергувалися з дощами, що призвело до утворення товстого шару льодового покриття на всій території. Тільки-но стало здаватися, що небезпека минула, як різке потепління потягло за собою весняне водопілля. Це стало причиною підтоплення притулку і загрози для життя тварин. На всю країну прогреміла звістка про це лихо і заклик про допомогу. Реакція була швидкою. Об’єдналися всі: і місцеві, і волонтери з інших міст. Рятували тварин разом, цілодобово, евакуювали на човнах та забирали на перетримки.

Тепер постало нове завдання — відновити дім для всіх мешканців. Ми долучилися до цієї справи в перший день весни, коли вода відійшла і була організована толока. Потрібно було звільнити вольєри від крижаного панцира, який подекуди сягав десяти сантиметрів, очистити будки від намерзлого бруду та підготувати простір для наших братів менших.

Разом з іншими волонтерами ми працювали завзято, але справа просувалася повільно, бо це була справді важка фізична праця. За допомогою ломів та кайла ми відбивали лід, вантажили його на тачки й вивозили, аби звільнити вольєри та дати їм можливість нарешті просохнути. До кінця дня вдалося привести до ладу лише частину території, тож було очевидно, що попереду ще багато роботи. Як згодом зауважила керівниця притулку, за ці дні спільними зусиллями було вивезено, мабуть, цілу тонну криги.

Наступні вихідні припали на 8 березня. І хоча більшість по інерції святкували, для нас вибір був очевидним. Ситуація в притулку залишалася критичною, тваринам терміново потрібен був прихисток, і ми відчували, що маємо бути там. Ми керувалися принципом, який у «Ключі до теософії» Олена Блаватська пояснює як обов’язок і доречність допомоги: «Ніхто під жодним приводом не має права казати, що він безсилий допомогти іншим. Один англійський письменник зауважив: «Коли людина гідно виконує свій обов’язок там, де належить, вона здатна зробити весь світ своїм боржником». Адже вчасно подати кухоль холодної води спраглому подорожньому — обов’язок куди шляхетніший і вартісніший, ніж недоречно нагодувати дюжиною безкоштовних обідів тих, хто в змозі самостійно заплатити за них». Саме тому вчасно надана допомога для нас вартувала набагато більше, ніж будь-яке формальне свято.

Тож ми знову були на території Центру, завершили підготовку місць, щоб для кожного хвостика воно було сухе та безпечне. Люди потроху почали привозити собачок з перетримки у вже підготовлені вольєри. І знаєте, що нас вразило найбільше? Реакція деяких тварин на повернення. Це була справжня, неймовірна радість, радість повернення додому. Вона автоматично передавалась нам і наповнювала весь простір навколо і стала для нас найкращою нагородою за всі зусилля. Значить все було недаремно!

Президент Відділення «Лайа», м.Кропивницький                  Людмила Передерій