Теософія на Кіровоградщині

Моргунова А.Ф., завідувачка відділом Музейний центр О. П. Блаватської та її родини Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького, Дніпро, Україна.

«Хіба всі нападки (і ще які!) применшували книги, дані через Олену Петрівну Блаватську? Ні, ім’я її зростає, і ширяться ряди послідовників Світлого Вчення. Новий щабель свідомості був закладений міцно, і надто багато зараз розумів, які шукають нового підходу до питань духу, щоб можна було зупинити

цей процес духовного відродження» [9].                                                                                                                                                                    О. І. Реріх 

В цьому році відзначаються дві ювілейні дати, пов’язані з О. П. Блаватською, це 195 років від дня народження і 135 років від дня смерті. Наразі надзвичайно важливо осмислити внесок Олени Блаватської в загальносвітову культуру.

Вивчаючи життєвий шлях нашої видатної співвітчизниці, її творчі здобутки, стає зрозуміло, що світогляд О. П. Блаватської ґрунтувався на ціннісній парадигмі, на духовних джерелах, на етичній основі. Її багатогранна діяльність сприяла формуванню в суспільстві підвалин духовної ідентичності, якщо розглядати духовну ідентичність як таку, що базується на загальнолюдських духовних цінностях, на сакральному сенсі життя, на розумінні єдиного духовного начала людства. Саме тому праці О. П. Блаватської стали джерелом натхнення для вчених, письменників, музикантів, художників, політиків серед яких Альберт Ейнштейн, Костянтин  Ціолковський, Томас Едіссон, Джек Лондон, Олександр Скрябін, Микалоюс Чурльоніс, Миколай та Олена Реріхі, Василь Кандинський, Поль Гоген, Махатма Ганді, Джавахарлал Неру та інші.

Ім’я Олени Блаватської, її творча спадщина нерозривно пов’язані з поняттям духовності. Актуальність цього багатовимірного поняття  часто декларується в сучасному суспільстві, але наразі в нашій країні і в світі в цілому проявляється певна криза духовної сфери людського співтовариства.  Сучасна українська енциклопедія трактує духовність наступним чином: «Духовність – категорія людського буття, що зумовлює його трансцендуючий та комунікативний характер, виражає здатність людини до творення культури й самотворення. Прояснення природи людського буття через категорії «дух» та «Духовність» означає, що людина може не тільки пізнавати чи відображати навколишній світ, але й творити його» [2]. Така трактовка співзвучна з цитатою з книги «Голос Безмовності» О. П. Блаватської: «Допомагай Природі й продовжуй з нею працювати. Й Природа визнає в тобі одного із своїх творців й підкориться тобі.

І розчиняться для тебе навстіж двері її найпотаємніших вмістилищ. Перед очима твоїми постануть відкритими скарби, приховані в глибинах неосяжних її незайманого лона. Незаплямована дотиком плинного, оголює вона свої скарби лише перед невсипним оком Духу, яке не відає покровів у жодному із її царств» [1, с. 14-15].

Поняття духовності, а отже й духовної ідентичності, звісно не тотожні, але перетинаються з поняттям віри. О. П. Блаватська пояснювала, що «між вірою, заснованою на авторитеті та вірою, заснованою на власній духовній інтуїції, є величезна різниця» [6]. Першу  вона називала людським легковірством та забобоном, другу – переконаністю та інтуїцією. О. П. Блаватська розуміла віру – як «знання, що ґрунтується на спостереженнях та досвіді» [6].  Саме поєднання знання і віри, а краще сказати їх синтез, спонукає людину вдосконалювати себе, в тому числі, і практикуючи загальнолюдські чесноти, такі як милосердя, людяність, альтруїзм, самопожертва.

Формування ядра Всесвітнього Братства Людства незалежно від рас, віросповідання, статі, касти або кольору шкіри було першою з трьох головних цілей Теософського товариства заснованого О. П. Блаватською. Вимога для вступу в Теософське товариство була тільки одна: не нав’язувати нікому свої вірування і поважати вірування інших.

О. П. Блаватська писала: «Ми занадто поважаємо людську свободу совісті та духовні прагнення людей, щоб торкатися в нашій пропаганді релігійних принципів. У кожної поважаючої себе і мислячої людини є своя свята святих, до якої ми, теософи, вимагаємо поваги.

Наша справа має відношення лише до філософії, етики та науки. Ми у всьому вимагаємо правди; наша мета – реалізація доступного людині духовного вдосконалення: розширення знань, розкриття духовних здібностей і всіх духовних граней його істоти. Наше теософське братство має прагнути до здійснення ідеалу загальнолюдського братерства, до встановлення миру в усьому світі, до зміцнення милосердя і безкорисливості, до руйнування матеріалізму – цієї вульгарної невіри і еготизму, що виснажує життєві сили нашої країни» [7].

Тобто спираючись на точку зору О. П. Блаватської можемо визначити духовну ідентичність – як відчуття спорідненості з будь-якою людиною, яка сприймає, або краще сказати усвідомлює себе частиною цілого, частиною людства як єдиного організму без будь-яких відмінностей і розуміє духовну складову кожної окремої людини і людства в цілому.

Блаватська наполягала, що ми маємо говорити не тільки про «тотожність нашого фізичного походження» яка доведена наукою, але й духовного, що витікає з релігії Мудрості. «Але, – казала вона, – поки ми не знаходимо, щоб дарвіністи демонстрували велику братську любов», і продовжувала: «Це і демонструє неспроможність матеріалістичних систем і доводить, що ми, теософи, маємо рацію. Тотожність нашого фізичного походження не волає до наших вищих і більш глибоких почуттів. Матерія, позбавлена ​​душі і духу, або своєї божественної суті, не може звернутися до людського серця.  Але тотожність душі і духу, справжньої безсмертної людини, як вчить нас теософія, будучи раз доведеною і глибоко закоренившись в наших серцях, поведе нас далеко по шляху істинного милосердя, братерства і доброї волі» [6].

О. П. Блаватська звертала увагу на те, що людство – це цілісна система, тобто немає в світі ні однієї відокремленої (з духовної точки зору) людини, дії  якої не позначалися б на всьому людстві. «Походження у всіх людей, як духовно, так і фізично, те саме, що є фундаментальним положенням теософії… Оскільки людство по суті єдине, і ця суть його одна – нескінченна, нестворена і вічна, чи ми її називаємо Богом чи Природою – ніщо, таким чином, не може вплинути на одну націю або одну людину, не вплинувши на всі інші нації і решти людей. Це так само достовірно і очевидно, як те, що камінь, кинутий у ставок, раніше чи пізніше, почне рухати кожну краплю води в ньому» [6].

З цього витікає і розуміння впливу, а значить і відповідальності кожної людини не тільки за свою долю, але й за долю всіх людей на планеті: «…якщо кожен не зрозуміє і не прийме за непорушну істину те, що завдаючи зло одній людині, ми шкодимо не тільки собі, але зрештою і всьому людству, ніякі братерські почуття, які проповідували всі великі реформатори, і в першу чергу, Будда і Ісус, на землі неможливі» [6].

Доволі часто в працях О. П. Блаватської зустрічається поняття «духовна свідомість». Це перш за все усвідомлення духовної природи як самої людини так і всього всесвіту. Розуміючи циклічність еволюційного розвитку людства, О. П. Блаватська поділяла цикли на «Цикли Матерії» і «Цикли Духовної Еволюції». Згідно з «Таємною Доктриною»: «Оберт фізичного світу… супроводжується таким же обертом в світі інтелекту – духовна еволюція світу йде циклами, так само як і фізична» [8]. Просуваючись у напрямку духовної еволюції, або еволюції свідомості, людина приходить до розуміння своєї духовної єдності з усім людством, з усім Всесвітом, тобто до розуміння своєї духовної ідентичності.

На шляху розвитку особистості та її прагнення до духовного росту найважливішими є щаблі самоусвідомлення та самовдосконалення. Переважна більшість праць Блаватської спонукає читача саме до цього. В книзі «Ключ до теософії» дається  настанова людині для самозбагачення: «Нехай кожна людина стане одкровенням для себе. Нехай безсмертний дух людини одного разу опанує храм свого тіла, вигнавши звідти мінял і всяку нечисть, і її власна божественна людяність звільнить її, бо ставши єдиною з самою собою, вона дізнається і «будівника Храму»» [6].

О. П. Блаватська вказувала на те, що ідея загального братства не повинна розглядатися «лише як утопія», хоча вона чітко розуміла неможливість її швидкого «втілення на шляху суспільних чи національних відносин» [5].  Але у віддаленій перспективі О. П. Блаватська прогнозувала: «Швидше за все, якщо цей погляд на спорідненість всіх людей в масштабі людства отримає загальне визнання, то почуття моральної відповідальності, породжене їм, могло б привести до зникнення більшості суспільних бід і міжнародних жорстокостей, оскільки світом тоді керував би справжній альтруїзм, замість сучасного егоїзму. Таким чином, ми висуваємо цю урочисту заяву про альтруїзм як першу з декларованих нами цілей, і намагаємося практичною діяльністю забезпечити появу кращих законів» [5].

Треба зазначити, що поняття милосердя, братерства, альтруїзму О. П. Блаватська не тільки декларувала. Її життєвій  шлях є прикладом суто практичного втілення  цих чеснот в реалії повсякденного життя. Спогади її сучасників демонструють безліч епізодів з біографії О. П. Блаватської, в яких проявлені альтруїзм і інші ціннісні якості, які були властиві її особистості. Про один з таких випадків згадувала графиня Констанс Вахтмейстер:

«Одного разу їй прийшла спокуса у вигляді великої річної платні в разі, якщо вона погодиться писати для російських газет. Вона могла б писати про окультизм або на іншу тему, яка їй до душі, – сказали їй – аби вона тільки погодилася писати для їх рубрик. Їй пообіцяли комфорт і свободу до кінця життя. Те, що вона робила б за дві години щоденної роботи, цілком задовольнило б усім її потребам; але тоді «Таємна Доктрина» не могла бути написана. Я говорила про компроміс і питала її, чи можливо прийняти це зобов’язання і в той же час продовжувати теософську роботу. «Ні, тисячу разів ні! – відповідала вона. – Щоб писати таку працю, як «Таємна Доктрина», я повинна направити всі свої думки в бік цього потоку. … Таким чином, … був написаний лист з відмовою від блискучої пропозиції, і ще одна жертва була принесена, щоб Теософське Товариство могло жити і процвітати» [10].

Її ставлення до будь-якої людини було насправді братерським в самому вищому розумінні цього слова. Причому це відношення до людей не було вибірковим. Багато спогадів залишили її сучасники про те як вона постійно допомагала тим, хто дійсно потребував цього не зважаючи друг це, або ворог.

Дехто з сучасників О. П. Блаватської задавав питання: «Чому «цей природний ясновидець і натренований читач людських умів, не може навіть відрізнити своїх друзів від своїх ворогів?» Її відповідь вражає своєю безкорисливістю та альтруїзмом: «Яке значення мають наслідки, які впадуть на мене особисто, коли та людина зазнає невдачі, поступаючись силам зла в ньому самому – обману, невдячності, помсти і тому подібному – силам, які я бачила в ньому так само ясно, як я бачила іскру надії: хоча б він у своїй невдачі і представив би мене в хибному світлі, покрив би мене ганьбою і презирством? Яке право маю я відмовити будь кому в можливостях отримати користь з істин, які я можу йому дати і які допомогли б йому вступити на Шлях? Я кажу вам, що у мене немає вибору. Я пов’язана обітницею по найсуворішим правилам і законам окультизму про зречення від егоїстичних міркувань, і як я можу сміти припускати наявність недоліків у кандидата і діяти відповідно до моїх припущень, навіть якщо його туманна, відразлива аура викликає у мене побоювання?» [10].

Червоною ниткою через всі праці О. П. Блаватської проходить думка про те, що людина перш за все істота духовна і саме в цьому полягає її відмінність від будь-якої іншої живої істоти. О. П. Блаватська наполягає на тому, що потрібне не просто визнання цієї істини. Потрібна невпинна робота над собою кожного члена людського суспільства, що приведе людство до Вищої єдності, яка насамперед і буде базуватися на моральних і духовних цінностях. «У людини немає більш цінної власності, ніж піднесений ідеал, до якого вона невпинно прагне, і відповідно до якого вона формує свої думки та почуття, і будує – а це найкраще, що вона може зробити, – своє життя» [4].

Кожна людина прагне до щастя і, уявляючи якийсь високий ідеал, намагається «наблизитися до вищого плану існування», але за думкою О.П Блаватської: «Умови для такого просування укладені всередині людини, а не поза нею і, на щастя, не залежать від обставин та умов життя. Тому кожному надано можливість підніматися все до нових висот буття, і таким чином співпрацювати з природою у виконанні явленого призначення життя» [4].

Для того, щоб духовна свідомість не відставала від фізичної потрібно знайти в собі етичну складову, спиратися на духовно-ціннісні орієнтири, прагнути до Вищих ідеалів. Отже тільки сама людина може змінюючи себе, змінювати навколишній світ.  «Чи достатньо людині знати, що вона існує? Чи достатньо мати форму людської істоти, щоб заслужити на звернення – ЛЮДИНА? У нас рішуче таке враження і переконання, що для того, щоб стати справжньою духовною істотою, що під цим зверненням мається на увазі, людина спочатку повинна заново перетворити саму себе, тобто ретельно очистити свої розум і дух не тільки від впливу егоїзму, що переважає, себелюбства та інших нечистот, але також і від зарази упередження та забобонів» [3], – так писала наша видатна співвітчизниця, вказуючи нам шлях до пізнання самого себе, до розуміння своєї духовної єдності з усіма людьми, а значить і до усвідомлення своєї духовної ідентичності.

Перелік використаних джерел:

1. Блаватська О. П. Голос Безмовності. Львів: ПП «Арал», 2010. 74 с.
2. Хамітов Н. В. Енциклопедія сучасної України. Духовність. [Electronic Source] URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=19642
3. Blavatsky P. Isis Unveiled: A Master-Key to the Mysteries of Ancient and Modern Science and Theology, New York: J. W. Bouton, 1877. URL: https://www.theosociety.org/pasadena/isis/iu-hp.htm
4. Blavatsky H. P. Modern Progress in Theosophy, in “The Theosophist”, Vol. 7, No. 83, 1886. URL: https://www.theosociety.org/pasadena/blavatsky/hpb-col.htm
5. Blavatsky H. P. Practical Occultism: Some Suggestions for Daily Life, in “Lucifer”, Vol. 2, No. 9, 1888. URL:

https://www.theosociety.org/pasadena/hpb-am/hpb-am1.htm

6. Blavatsky H. P. The Key to Theosophy, London: The Theosophical Publishing Company, 1889. URL:

https://www.theosociety.org/pasadena/key/key-hp.htm

7. Blavatsky H. P. The Letters of H. P. Blavatsky to A. P. Sinnett and Other Miscellaneous Letters, compiled by A. Trevor Barker, London: T. Fisher Unwin Ltd., 1925. URL: https://www.theosociety.org/pasadena/hpb-aps/bl-hpb.htm
8. Blavatsky H. P. The Secret Doctrine: The Synthesis of Science, Religion, and Philosophy, Vol. 1: Cosmogenesis, London: The Theosophical Publishing Company, 1888. URL: https://www.theosociety.org/pasadena/sd/sd1-0-co.htm
9. Letters of Helena Roerich, 1929–1938, Vol. I & II (New York: Agni Yoga Society). URL: https://agniyoga.org/letters.php
10. Wachtmeister C. Reminiscences of H. P. Blavatsky and “The Secret Doctrine”, London: Theosophical Publishing Society, 1893. URL: https://www.theosociety.org/pasadena/wacht/wacht-hp.htm