Микола Агарков – Секретар відділення “Шакті”, місто Житомир.

Виступ на Всеукраїнському лекторії “Теософія для допитливих”, 24 січня 2026 року”

Камінь стає рослиною, Рослина — твариною,

Тварина — людиною, Людина — Духом, А Дух — Богом.

Пролог створення людини

Зародження людства на нашій планеті є початком третього етапу Великого Космічного Життя.

Розвиток мінералу в рослину і рослини в тварину — це стадія другого еволюційного потоку. Перехід від тварини до людини — це вже початок якісно нового етапу, початок нового (третього) еволюційного потоку. Людство являє собою новий потік енергії і свідомості Божественного Життя, абсолютно відмінний від того потоку життя, який оживляє царства нижче людського. Тому тварина не стає людиною тим самим шляхом, яким рослина розвивається в тварину.

Як же відбувся цей перехід? Він тривав протягом багатьох мільйонів років.

Звернемося до стародавньої книги Дзіан, наведеної в «Таємній Доктрині» О.П.Блаватської про те, як зародилося і розвивалося людство на нашій планеті:

Місячні Предки

Місяць відіграв найбільшу і найважливішу роль як у формуванні самої Землі, так і в заселенні її людськими істотами. Монади, які проходили тваринну стадію еволюції на Місяці, закінчивши свій цикл, повинні були почати новий етап життя на Землі — почати тут людську еволюцію. Вони були тими плодами, які Місяць мав передати Землі для подальшого розвитку.

Тоді, як сказано в книзі Дзіан, Великі Володарі дали наказ Володарям Місяця — Пітрі — створити людей. Ці Володарі Місяця були двох видів: Вищі Боги — Володарі Полум’я, іменовані Агнішватти, і Місячні Боги, іменовані Бархішадами.

І ось сталося так, що Бархішади, або Місячні Боги, підкорилися наказу Логосу творити — вони пішли на Землю. Агнішватти ж, або Вищі Боги, відмовилися. Вони не побажали творити. Агнішватта Пітрі були позбавлені творчої пристрасті, бо вони були занадто божественні, і тому не здатні створити фізичне тіло.

Проте лише вони могли завершити людину, тобто зробити її самосвідомою — дати їй зачаток розуму, зачаток здатності мислити. Бархішади ж, могли створити тільки тонке тіло — прообраз фізичного.

Народження Першої Раси людства

Еволюція людства на земній кулі будується за принципом семеричного поділу. Життєвий цикл людства поділяється на сім людських рас, які називаються корінними. Вони з’являються послідовно — одна за одною. Також у кожній Корінній Расі послідовно з’являються сім підрас.

Перша Корінна Раса, тобто перші «люди» на Землі, були нащадками Місячних Предків, або Пітрі. Бархішади виділили свої тонкі тіла з себе самих і стали творцями тонких форм людини. Навколо цих форм Природа будувала ефірні тіла. Таким чином, Прабатьки людини — Пітрі, або Отці — це ми самі як первинні особистості, ми є вони.

Вищі Пітрі, або Агнішватти, не брали участі в цьому творенні. Перша Раса не отримала ту потаємну священну іскру, яка горить і розвивається в полум’я людського розуму і самосвідомості. Пітрі Бархішади могли наділити людські Монади тільки своєю власною тонкою сутністю з її тваринними інстинктами. Вони могли дати лише те, що було притаманне їхній власній природі, і не більше того. Місячні Боги могли виявити з себе лише тіні людей.

Перші Творці були Пігмаліонами первісної людини: вони не могли оживити цю статую розумом. Бо, щоб завершити семеричну людину, щоб з’єднати її нижчі тіла з вищими, тобто Духовною Монадою, був потрібен сполучний принцип, «Живий Вогонь», який дає людині самопізнання і самосвідомість — був потрібен Манас, тіло Думки.

Еволюція Другої Раси

З Першої Корінної Раси Розвинулася Друга. Вона виникла з Першої шляхом брунькування та виділення.

Первинний процес розмноження, за допомогою якого Друга Раса утворилася з Першої, відбувався наступним чином: ефірна форма, що огортала Монаду, була оточена, як і зараз, яйцеподібною сферою Аури. Коли наставав час розмноження, ефірна форма «виштовхувала» свою мініатюрну подобу з яйця навколишньої Аури. Цей зародок ріс і харчувався Аурою доти, доки його розвиток не закінчувався. Потім він поступово відокремлювався від свого батька, забираючи з собою власну сферу Аури. Перша Раса стала Другою Корінною Расою без того, щоб породити або створити її.

Оскільки Перша Раса була складена просто з ефірних Тіней Прабатьків-Творців і не мала своїх фізичних тіл, то ця Раса не вмирала. Замість того, щоб померти, вона зникала у Другій Расі, як переходять деякі нижчі життя у своє потомство. Її «люди» поступово розчинялися і поглиналися «тілами» свого власного потомства, які були щільнішими, ніж їхні власні. Матерія первинних форм, хмарна і ефіроподібна, була притягнута або поглинена і, таким чином, стала доповненням форм Другої Раси. Первинна, або батьківська, матерія була використана для створення нової істоти, для тілесної побудови потомства.

Перші підраси Другої Раси були народжені за допомогою описаного вище процесу. Останні ж поступово, паралельно з еволюцією людського тіла, почали з’являтися іншим способом. Останні люди з Другої Раси були «Народженими потом». Перша і Друга Раси, а також перша половина Третьої Раси існували протягом трьохсот мільйонів років. Перші Раси не мали ніякого відношення до клімату, оскільки вони не піддавалися ніякому впливу температури або її змінам. Земні умови, що існували тоді, не мали відношення до плану, на якому відбувалася еволюція ефіроподібних, тонких Рас. Геологічні та фізичні труднощі не існували для первісної ефірної людини. Істота, що стала Первинною Людиною, могла чудово залишатися непроникною для будь-яких атмосферних умов, що її оточували. Первинний Предок міг діяти і жити з однковою легкістю як під землею і у воді, так і на землі.

Початок Третьої Раси

Перша Раса створила Другу за допомогою «брунькування»; Друга Раса — «Потом народжені» — дала початок Третій Корінній Расі аналогічним, але вже більш складним процесом: вона розвинула «Народжених з Яйця». «Піт» посилився, краплі його збільшилися і стали кулястими тілами — великими яйцями, що служили зовнішнім вмістилищем для зародження плоду і дитини. Сфероїдальне ядро розвивалося у велику яйцеподібну форму і поступово тверділо. «Батько-Мати» виділяв зародок, в якому людський плід в утробі наростав протягом декількох років.

Після періоду наростання яйце дозрівало, і молода людська істота розбивала його і виходила без будь-якої допомоги, подібно до птахів у наш час.

На початку Третьої Раси на Землю спустилися Сини Мудрості, для яких настала черга втілитися як Его людських Монад. Вони побачили нижчі форми перших людей Третьої Раси і відкинули їх, знехтували першими «Потом народженими»: «Вони ще не зовсім готові», – сказали вони. Сини Мудрості не захотіли увійти до перших «Яйценароджених».

«Ми можемо обрати», — сказали Владики Мудрості. Втілювальні Сили обрали найбільш стиглі плоди і відкинули решту. Деякі увійшли в Чхая, інші спрямували Іскру, інші утрималися до Четвертої Раси. Ті, хто увійшли, з часом стали Архатами. Хто отримав лише Іскру, залишилися позбавле-ними вищого знання — Іскра горіла слабо. Треті залишилися позбавленими Розуму. Їхні монади не були готові, вони стали «вузькоголовими».

Розділення статей

Приблизно до середини Третьої Раси як люди, так і тварини були ефіроподібними і безстатевими організмами. З плином часу тіла тварин ставали все більш щільними. Також і форми допотопних тварин еволюціонували і розмножувалися. До плазунів були додані «дракони глибин» і літаючі змії. Ті, хто плазував на землі, отримали крила. Ті, що мали довгу шию і мешкали у водах, стали прабатьками птахів. Так птеродактиль і плезіозавр були сучасниками людини до кінця Третьої Раси.

Ссавці спочатку були Гермафродитами: «всі живі істоти і плазуни, гігантські рибо-птахи і змії з панцирними головами». Потім відбувся поділ статей. Тварини розділилися на самців і самок і почали розмножуватися.

Після того, як тварини отримали щільні тіла і роз’єдналися, також почало роз’єднуватися і людство. Третя Раса в своєму первісному періоді була майже безстатевою. Потім вона стала двостатевою або андрогенною — звичайно, дуже поступово. І тільки після довгого часу Третя Раса розділилася на дві певні статі.

Перехід від першого перетворення до останнього вимагав незліченних поколінь. Зародкова клітина, що походить від прабатька, спочатку розвивалася в двостатеву істоту. Потім вона почала розвиватися в справжнє яйце, яке почало народжувати, поступово і майже непомітно в своєму еволюційному розвитку, спочатку істоти, в яких одна стать переважала над іншою, і нарешті — певних чоловіків і жінок.

Окремі одиниці Третьої Раси почали роз’єднуватися у своїх оболонках, або яйцях, ще до народження і виходили з них немовлятами чоловічої або жіночої статі.

І в міру зміни геологічних періодів новоутворені підраси почали втрачати колишні здібності. До кінця четвертої підраси Третьої Раси немовлята втратили здатність ходити, а до кінця п’ятої підраси вже народжувалися в тих умовах і за допомогою того ж процесу, що і наші історичні покоління. На це знадобилися, звичайно, сотні тисяч років.

Після розділення статей і встановлення зародження людини через статеве поєднання Третя Раса пізнала смерть. Люди перших двох Рас не вмирали, а лише розчинялися, ніби поглинаючись своїм потомством. Подібно до Фенікса, первісна людина воскресала зі свого старого тіла в новому тілі. З кожним новим поколінням вона ставала більш щільною, фізично досконалішою. Смерть з’явилася лише після того, як людина стала фізичною істотою — смерть прийшла із завершенням фізичного організму.

Все це перетворення — поділ на дві різні статі і створення фізичної людини «з кістками» — відбулося в середині Третьої Раси, вісімнадцять мільйонів років тому.

Перше падіння

Після поділу статей Третя Раса більше не творила — вона почала народжувати своє потомство. Будучи все ще позбавленою розуму в епоху поділу статей, вона породжувала, крім того, і анормальних нащадків. Ті, хто не мав Іскри, «вузькоголові», поєднувалися з самками деяких тварин. Вони породили від них німих згорблених чудовиськ, покритих рудим волоссям і котрі ходили на четвереньках.

У цей період люди фізіологічно були іншими порівняно з тим, якими вони є зараз. «Самки тварин» настільки ж відрізнялися від тих, які відомі нам зараз, наскільки ті «люди» відрізнялися від людей наших днів. Первісна людина була людиною лише за своєю зовнішньою формою. Він не мав розуму в той час, коли з самкою тварини-чудовиська породжував цілу низку мавп.

Предком справжньої антропоїдної тварини, мавпи, є пряме породження людини, яка ще не володіла розумом, осквернила свою людську гідність, опустившись фізично до рівня тварини.

Обдарованість людини розумом

Кожен світ має свою Матір Зірку і Сестру Планету. Так, Земля — усиновлене чадо і молодша сестра Венери, хоча мешканці її належать до свого роду. Оскільки Венера не має супутників, ця планета усиновила Землю, породження Місяця. Правитель планети настільки полюбив усиновлену дитину, що втілився на Землі і дав їй досконалі закони, які в пізніші століття були знехтувані і навіть відкинуті.

Планета Венера, провісниця світанку і сутінок, Найпроменистіша, Найпотаємніша, найпотужніша і найтаємничіша серед усіх планет. Венера отримує від Сонця вдвічі більше світла і тепла, ніж Земля. Вона — «маленьке сонце», в якому сонячне тіло складає запас свого Світла. Вона віддає Землі одну третину запасу, що отримує, і залишає собі дві частини.

Еволюція Венери випереджає земну на один щабель. «Людство» Венери є наступним вищим щаблем у порівнянні з людством Землі. «Люди» Венери настільки вищі за нас, наскільки ми вищі за наших тварин. Тому планета Венера є духовним прообразом нашої планети, а Владика Венери —Духом-Хранителем її.

Третя Раса нашого земного людства перебувала під безпосереднім впливом планети Венера. В середині еволюції Третьої Раси з Венери прийшли на Землю представники її Високорозвиненого людства, «Сини Розуму» (Манаса-Путри) — Світлі Істоти, про яких згадується як про «Синів Вогню» завдяки їх блискучому вигляду. Вони з’явилися на Землі як Божественні Вчителі молодого людства.

Деякі з «Синів Розуму» діяли як провідники для Третьої хвилі Життя Логосу, вносячи в тваринну людину іскру монадичного життя, з якої утворюється Розум — Манас. Промінь Божественного Розуму освітив область досі сплячого людського розуму, і зародковий Манас виявився заплідненим. Результатом цього з’єднання стало зародкове «каузальне тіло». Таким чином відбулася Індивідуалізація духу, його інволюція у форму, і цей дух, замкнений в «каузальному тілі», і є душа, індивідуум, справжня людина. Це і є година народження людини, бо — хоча її сутність вічна (не народжується і не вмирає) — її народження в часі як індивідуума цілком визначене. Людська душа, створена «за образом Божим», розпочала тоді свою еволюцію.

Для цього справжнього першого людства була актуальна і ефективна Хатха-Йога, йога фізичного тіла. Ця йога призвела до свідомого володіння та маніпулювання різними органами, м’язами та членами фізичного тіла. Перед Адептами того часу стояла проблема навчити людські істоти, які ще не дуже далеко відійшли від тварин своєю свідомістю, призначенню та використанню різних органів для того щоб люди могли свідомо їх контролювати.

Материк і люди Третьої Раси

У той час, коли жила Третя Раса, тобто 18 мільйонів років тому, розподіл суші і води на земній кулі був зовсім інший, ніж зараз. Більша частина теперішньої суші була тоді під водою. Ні Африка, ні обидві Америки, ні Європа не існували в ті часи — всі вони спочивали на дні океану. Так само мало що існувало з теперішньої Азії.

Цей материк Третьої Корінної Раси зараз називається Лемурією. Найдавніше людство було расою гігантів. Перші лемурійці були заввишки 18 метрів.З кожною наступною підрасою їх зріст поступово зменшувався, і через кілька мільйонів років досяг шести метрів.

Про розміри лемурійців свідчать статуї, споруджені ними у розмір своїх тіл. Більшість гігантських статуй, відкритих на Острові Пасхи, частині затопленого материка Лемурії, були від шести до дев’яти метрів заввишки. Залишки на острові Пасхи є найбільш вражаючими і красномовними пам’ятками первісних велетнів. Вони так само величні, як і таємничі. Досить оглянути голови цих колосальних статуй, що залишилися цілими, щоб з першого погляду впізнати риси типу і характеру, що Приписуються велетням Третьої Раси. Вони здаються вилитими з однієї форми, хоча і різняться рисами, — вони мають певний чуттєвий тип.

   Фантастичні і жахливі тварини співіснували разом з людиною і нападали на неї, так само як і людина нападала на них. Будучи оточена в Природі такими жахливими тваринами, людина могла вижити тільки тому, що вона сама була колосальним гігантом.

Цивілізація лемурійців

Коли Третя Раса роз’єдналася і впала в гріх, породжуючи людей-тварин, тварини стали лютими; тоді і люди, і вони почали знищувати один одного. До цього часу не було гріха, не було відбирання життя.

Після роз’єднання статей блаженство перших рас добігло кінця. Люди не могли далі жити в Першій країні (Едемі перших рас), яка перетворилася на білий замерзлий труп. Холод змусив людей будувати укриття і винайти одяг. Тоді люди помолилися до вищих Отців (Богів). «Мудрі Змії» і «Дракони Світла» прийшли, так само, як і Предтечі Осяяних (Будд). Вони спустилися і стали жити серед людей, навчаючи їх наукам і мистецтвам.

На зорі своєї свідомості людина Третьої Раси не мала вірувань, які можна було б назвати релігією. Тобто вона нічого не знала про будь-яку систему віри або зовнішнє поклоніння. Але якщо взяти цей термін як щось, що об’єднує маси в одній формі шанування, яке виявляється тим, кого ми вважаємо вищими за себе, в почутті благоговіння — подібно до почуття, яке виявляє дитина по відношенню до улюбленого батька, — то навіть найперші лемурійці з самого початку свого розумного життя мали релігію, і вельми прекрасну. Чи не мали вони навколо себе своїх світлих Богів, навіть серед себе самих? Чи не проходило їхнє дитинство поруч із тими, хто дав їм життя, оточив турботою і привів їх до свідомого, розумного життя? Це був «Золотий Вік» тих давніх часів, коли «Боги ходили по Землі і вільно спілкувалися зі смертними». Коли цей Вік закінчився, Боги відійшли — тобто стали Невидимими.

Отже, Боги були від початку часів Правителі людства, втілюючись як Царі Божественних Династій. Вони дали перший імпульс цивілізації і спрямували уми, якими вони обдарували людство, до винаходів і вдосконалень усіх мистецтв і наук. Вони з’явилися як Благодійники людей.

Вогонь, що добувався за допомогою тертя, був першою таємницею Природи, першою і головною властивістю матерії, яка була розкрита людині. Фрукти і злаки, невідомі до того на Землі, були принесені Владиками Мудрості з інших планет для користування тими, ким Вони керували. Так, пшениця не є продуктом Землі — вона ніколи не була знайдена в дикому стані.

З приходом Божественних Династій було покладено початок перших цивілізацій. І тоді, як і зараз, в деяких областях Землі частина людства вважала за краще вести Патріархальне життя, в інших же дикун тільки починав вчитися споруджувати вогнище для вогню і захищати себе від стихій; його ж брати за допомогою Божественного Розуму, що надихав їх, будували міста і займалися мистецтвами і науками. Оволодіння і управління своєю власною психічною природою були серед раннього людства властивостями вродженими і такими ж природними, як ходіння і мислення.

Цивілізовані народи Третьої Раси під керівництвом Божественних Правителів споруджували величезні міста, насаджували мистецтва і науки, досконало знали астрономію, архітектуру і математику. Лемурійці будували свої величезні скелеподібні міста з рідкісних ґрунтів і металів, з виверженої лави, з білого мармуру гір і чорного підземного каменю. Перші великі міста були побудовані в тій частині материка, яка нині відома як острів Мадагаскар.

Найдавніші залишки руїн циклопічних споруд були творінням рук останніх підрас лемурійців; кам’яні залишки на острові Пасхи також були циклопічного характеру. Цей острів належить до найдавнішої цивілізації Третьої Раси. Раптове вулканічне виверження і підняття океанського дна підняли цю маленьку реліквію архаїчних століть — після того, як вона була затоплена разом з іншими — недоторканою, з усіма її статуями і вулканом, і залишили як свідка існування Лемурії. Дивовижні гігантські статуї — яскраві й красномовні свідки про загиблий материк із цивілізованим населенням на ньому.

Кінець Лемурії

  Народженню і загибелі Корінних Рас завжди супроводжують і геологічні зміни земної кулі. Вони викликаються змінами в нахилі земної осі. Старі материки поглинаються океанами, з’являються інші землі, величезні гірські ланцюги піднімаються там, де їх раніше не було. Поверхня земної кулі щоразу повністю змінюється. Це є Закон, що діє у свій призначений час, у точній відповідності до Закону Карми. «Переживання найбільш пристосованих» народів і рас забезпечувалося своєчасною допомогою; непристосовані ж — невдалі — знищувалися, будучи зметені з поверхні Землі. Після того, як Третя Раса досягла апогею свого розквіту, вона почала занепадати. Це позначилося і на головному материку Раси — Лемурії: він почав повільно занурюватися. Величезний материк, що панував і височів над Індійським, Атлантичним і Тихим океанами, став дробитися в багатьох місцях на окремі острови. Ці острови, спочатку величезні, поступово зникали один за одним. Найбільшим залишком величезного материка є зараз Австралія. Нинішній острів Цейлон у період Лемурії був північним плоскогір’ям величезного острова Ланки, на якому Третя Раса завершила свою долю.

Лемурія була зруйнована дією вулканів. Вона занурилася в хвилі внаслідок землетрусів і підземних вогнів. Катаклізм, що зруйнував величезний материк, стався внаслідок підземних судом і розриву дна океану.Лемурія загинула близько 700 тисяч років до початку того, що нині називається Третинним періодом (Еоценським).

Залишками стародавніх лемурійців нині є народи так званого негроїдного типу — чорношкірі: негри, папуаси, австралоїди тощо.

Початок Четвертої Раси

Четверта Корінна Раса — атланти — почала своє існування приблизно чотири – п’ять мільйонів років тому. У ту епоху Третя Раса вже наближалася до свого занепаду, більша частина величезного континенту Лемурії ще існувала. Нова Велика Раса зародилася там, де зараз знаходиться приблизно середина Атлантичного океану. Тоді в цьому місці було скупчення багатьох островів; з плином часу вони піднялися і перетворилися на великий континент — Атлантиду.

Перші атланти були нижчі за лемурійців, але все ж були велетнями — досягали трьох з половиною метрів. З плином тисячоліть їхній ріст поступово зменшувався. Колір шкіри першої підраси був темно-червоний, а другої — червоно-коричневий.

Стан перших атлантів можна назвати дитячим: їхня свідомість не досягала рівня останніх підрас лемурійців. Тому їх розвиток відбувався під безпосереднім керівництвом Великих Наставників людства, які наділили його розумом у Третій Расі. Ієрархи Великого Братства втілювалися серед перших атлантів в особі їхніх Правителів.

Від Божественних Вчителів, які керували ними, атланти сприйняли віру в існування Вищої Космічної Істоти, що проникає все суще.

Так було встановлено культ Сонця як символ цього найвищого поняття. Для його прославлення атланти піднімалися на вершини гір. Там з цільних каменів вони споруджували подобу кіл, що представляли річне обертання Сонця. Ці камені були розташовані таким чином, що для того, хто ставав перед жертовником у центрі кола, Сонце з’являлося під час літнього сонцестояння позаду одного каменю, а під час весняного рівнодення — позаду іншого. Ці ж кола каменів служили і для інших астрономічних спостережень, що стосуються віддалених сузір’їв.

Для Атлантичної раси Бгакті-Йога (Йога Відданості, або Любові) була найбільш доречним шляхом. Атланти розвивали Четвертий принцип (Кама-Манас) – бажано-емоційний і конкретний розум (інтелект, забарвлений бажанням). Атланти володіли надзвичайно розвиненим і потужним емоційним тілом (Кама). Бгакті-йога, як практика безкорисливої відданості і чистої любові до Вищого, повинна була служити інструментом для очищення цього емоційного тіла. Розвиток конкретного інтелекту, що було головним завданням раси, часто призводило до егоїзму і зловживання силою. Бгакті-йога повинна була компенсувати це, спрямовуючи потужні бажання та інтелект до духовних цілей, а не до матеріальних або особистого панування.

Розквіт Атлантиди

Третя підраса атлантів — толтеки — досягла вершини розвитку своєї Раси. Вони теж були високого зросту — досягали двох з половиною метрів; з часом їхній зріст зменшився, досягнувши зросту людини наших днів. Колір шкіри цієї підраси був мідно-червоним. Риси обличчя їх були правильними. Нащадками тольтеків є чистокровні представники перуанців і ацтеків, а також червоношкірі індіанці Північної та Південної Америки.

Приблизно один мільйон років тому, коли Атлантична Раса перебувала у повному розквіті, континент Атлантиди займав більшу частину Атлантичного океану. Існували також окремі, ніби відірвані від Атлантиди, частини у вигляді островів різної форми, які згодом перетворилися на континенти Європи, Америки та Африки.

Толтеки створили наймогутнішу імперію серед народів Атлантиди. Приблизно близько мільйона років тому, після довгих міжусобних воєн, окремі племена об’єдналися в одну велику федерацію, на чолі якої став імператор.Настав час миру і процвітання всієї Раси. Протягом багатьох тисяч років толтеки панували над усіма континентами Атлантиди, досягнувши величезної могутності та багатства. Місто Золотих Воріт, розташоване в східній частині Атлантиди, було резиденцією імператорів, влада яких поширилася на весь континент і навіть на острови.

Протягом усієї цієї епохи посвячені водії завжди підтримували зв’язок із потаємною Ієрархією, підкорялися її вказівкам і діяли відповідно до її планів. Внаслідок цього та епоха була золотим століттям Атлантиди. Управління було справедливим і благотворним, мистецтво і наука процвітали. Керівники країни, користуючись таємним знанням, досягли воістину незвичайних результатів. У ту епоху культура і цивілізація Атлантиди досягли своєї кульмінаційної точки.

В епоху розквіту під впливом Імператорів-Адептів народ досяг найчистішого і найяснішого розуміння Божественної ідеї. Символ був єдиною формою, за допомогою якої можна було наблизитися до ідеї тієї сутності Космосу, яка, будучи невимовною, проникає все. Таким чином, символ Сонця був одним з перших сприйнятий і зрозумілий.

Культ Вогню і культ Сонця прославлялися в чудових храмах, що височіли по всьому континенту Атлантиди, особливо ж у Місті Золотих Воріт. У ті часи заборонялися будь-які зображення Божества. Диск Сонця був єдиною емблемою, гідною зобразити голову Божества, і це зображення знаходилося в кожному храмі.

Культура і цивілізація атлантів

Науки і мистецтво досягли максимального розвитку в тольтекській підрасі. Жодна з інших підрас Атлантиди не могла зрівнятися з толтеками.

Письменність була винайдена атлантами і застосовувалася ними. Вони писали на тонких металевих листочках, поверхня яких нагадувала білий фарфор. Вони вміли відтворювати і розмножувати текст.

Школи епохи розквіту були двох категорій: початкові, де навчали читпння і письма, і спеціальні, куди переводилися діти у віці приблизно дванадцяти років, які проявили особливі здібності. У цих вищих школах вони отримували більш ґрунтовну освіту. Тут вивчали ботаніку, хімію, математику та астрономію. Велика увага приділялася тому, щоб кожна освічена людина знала в загальних рисах медицину і способи лікування магнетизмом.

Всі науки в школі проходили інакше, ніж у нас. Головним завданням вчителя було розвиток прихованих психічних сил учня і в зв’язку з цим — експериментальне знайомство з таємними силами Природи. Сюди входило ознайомлення з потаємними особливостями рослин, металів і дорогоцінних каменів, а також хімічний процес трансмутації металів. Більшість людей тоді володіли здатністю керувати психічними силами. Особливо видатні особи навчалися у вищих школах та університетах, де спеціально займалися розвитком прихованих індивідуальних сил.

Питання, що стосуються однієї з головних галузей життя тольтеків — сільського господарства і землеробства, детально вивчалися у вищих школах. Тут навчали розводити особливі породи тварин і вирощувати спеціальні сорти рослин і злаків. Овес та деякі інші сорти злаків є результатом схрещування пшениці з різними травами, що ростуть у природному вигляді на нашій планеті.

Всі експериментальні дослідження в цій галузі проводилися в агрономічних школах Атлантиди. Одним з результатів цих досліджень було вражаюче видозмінення банана, який у дикому стані був майже без м’якоті і, як диня, повний кісточок. Лише після багатьох століть, величезна кількість щеплень і особливі умови вирощування дали той фрукт без кісточок, який ми тепер знаємо. При багатьох експериментах зі схрещування та вирощування нових порід тварин і рослин толтеки використовували штучне тепло і світло.

З домашніх тварин толтеки розводили особливий вид свиней, схожих на маленьких тапірів; великих тварин, схожих на кішок; предків собак з вовчою зовнішністю. Як молочних тварин вони мали особливий вид худоби, схожий на верблюдів, але менший за розміром. Лами з Перу походять від цих тварин.

Мудре керівництво Ієрархії позначилося також у визначенні основних типів рослинного і тваринного царств, які проходять свою еволюцію форми і свідомості за допомогою безпосереднього впливу з боку людини. Наприклад, розвиток форми такої благородної тварини, як кінь, був результатом багатьох експериментів, які людина того часу проводила за начерками Ієрархії та за посередництва її помічників — Посвячених.

У землеробстві велике значення надавалося астрономії, яка в той час не була абстрактним заняттям. Таємні впливи, що діють на життя рослин і тварин, також були предметом вивчення, і атланти вміли використовувати ці знання. Спосіб викликати за бажанням дощ теж був відомий.

Що стосується розвитку мистецтва, то музика, навіть в епоху розквіту, була досить недосконалою, а форма музичних інструментів — зовсім примітивною. Живопис теж ніколи не досягав високого рівня розвитку. Скульптура, навпаки, досягла високого ступеня досконалості.

Головною галуззю мистецтва в той час була архітектура. Житлові будинки, навіть у містах, були оточені садами. Характерною рисою будинку толтеків була вежа, що височіла на розі або в центрі будівлі. Вежа закінчувалася гострим куполом і зазвичай служила обсерваторією. Фасади будівель прикрашалися фресками, скульптурами або кольоровими орнаментами. Атланти любили яскраві фарби і розписували свої будинки як зсередини, так і зовні. Особлива речовина, схожа на скло, але менш прозора, пропускала світло всередину будинків.

Громадські будівлі та храми вражали своєю масивністю та гігантськими розмірами. Храми складалися з величезних залів, схожих на гігантські зали Єгипту, але ще більш грандіозних розмірів. Як і приватні оселі, храми прикрашалися вежами, орнаментами та фресками, які відповідали їхньому багатству. Вежі служили як обсерваторії і для культу Сонця. Храми і громадські будівлі прикрашалися художніми інкрустаціями і пластинками золота. Будівлі, що мали суспільне значення, зазвичай складалися з чотирьох будівель, що оточували центральний двір, посередині якого бив фонтан.

Столиця Атлантиди, Місто Золотих Воріт, була розташована на схилах пагорба біля морського берега. Вкрита чудовими лісами місцевість, подібно до парку, оточувала місто. Гірський ланцюг, що знаходився неподалік, забезпечував місто водою. На вершині пагорба височів палац імператора, оточений садом, через який протікав потік, що постачав водою імператорський палац і садові фонтани.

Місто ділилося за допомогою каналів на три концентричні пояси. У найвищому з них, що примикав безпосередньо до території палацу, були розташовані бігове поле і величезні громадські сади. Більша частина урядових установ знаходилася в цьому поясі. Там же знаходилася будівля для іноземців — справжній палац, в якому всі іноземці, які відвідували місто, на весь час перебування користувалися гостинністю.

Приватні будинки і храми займали наступні два пояси. По великій рівнині всюди розкинулися вілли — резиденції заможної верстви населення. Порівняно бідна частина населення жила в районі нижнього поясу, а також по той бік зовнішнього каналу, біля самого моря. Їхні будинки тісніше притискалися один до одного.

У дні свого найбільшого розквіту Місто Золотих Воріт налічувало понад два мільйони жителів. А загальна чисельність населення всієї Атлантиди в епоху розквіту тольтекської підраси досягала двох мільярдів.

Атланти користувалися високорозвиненою технікою. Вони реалізували ідею повітряного судна, або літаючої машини. Зазвичай машини вміщували не більше двох осіб, але деякі могли прийняти до шести і навіть восьми осіб. Для спорудження повітряних суден використовували спеціальну суміш із трьох металів. Ця біла металева суміш була дуже дорогою. Поверхня повітряного судна покривалася листами цього металу. Повітряні судна Атлантиди виблискували в темряві, ніби були вкриті блискучою штукатуркою. Вони мали вигляд корабля із закритою палубою. Рушійною силою був рід ефіру. У центрі судна розміщувався ящик, що служив генератором цієї сили.

Атланти мали також і морські судна, що приводилися в рух силою, подібною до описаної вище. Пізніше, коли війни та міжусобиці поклали кінець золотому віку, військові судна, призначені для повітряного плавання, замінили собою значну частину морських, тоді ж їх почали будувати за типом військових транспортів, так що вони вміщували до ста бійців.

Занепад Атлантиди

Приблизно через сто тисяч років після Золотого Віку почався занепад великої Раси атлантів.

За часів Третьої Раси звіроподібність «божевільних» проявилася у народженні величезних людиноподібних чудовиськ — нащадків людських і тваринних батьків. З плином часу потомство цих істот змінилося внаслідок зовнішніх умов, поки, нарешті, ці породження не зменшилися в розмірах і не стали нижчими мавпами Міоценського періоду. З цими мавпами пізніші атланти відновили гріх «божевільних» — цього разу з повною відповідальністю. Результатом їхнього злочину була поява мавп, відомих нам як антропоїди.

За моральним падінням послідувало духовне падіння.

Люди ж, замість того, щоб працювати на загальне благо під керівництвом Великих Наставників, у співпраці з космічними силами Природи, впали в безумство самознищення.

Беручи приклад зі своїх господарів, тварини теж кинулися терзати одна одну. Цей аморальний вплив людини на тварин триває і до наших днів. Прикладом цієї обставини можуть служити породи великих кішок, видресованих атлантами і пристосованих ними для полювання, які з плином часу перетворилися на кровожерливих леопардів і ягуарів.

Кожна людина почала тоді боротися лише за себе, використовувати свої знання в суто егоїстичних цілях і почала вірити, що у всесвіті немає нічого вищого за людину. Кожен був для себе своїм законом, своїм богом. Тоді культ, що відправлявся в храмах, перестав служити невимовному ідеалу, але став культом людини, такою, якою вона була, якою її розуміли.

Атланти почали створювати власні зображення і поклонялися їм. Статуї висікалися із застиглої лави, з білого мармуру гір і з чорного підземного каменю, а також відливалися зі срібла і золота. Ніші, що містили такі статуї, висікалися з дерева і каменю і вставлялися в стіни храмів. Ці ніші будувалися досить великими, такими, щоб хода священнослужителів під час урочистостей на честь даної особи обходила навколо її зображення. Так люди самі собі поклонялися. Найбагатші утримували цілий штат священиків, щоб служити цьому культу і доглядати за вівтарем, в якому знаходилися їхні статуї. Їм приносили жертви як богам. Апофеоз поклоніння самому собі не міг бути більшим.

Королі, більшість духовенства і значна частина народу почали застосовувати таємні сили, не зважаючи на закони, встановлені Посвяченими, легковажно нехтуючи їхніми порадами та вказівками. Зв’язок з Ієрархією перервався. Особисті інтереси, жага багатства і влади, розорення і знищення ворогів з метою збагачення все більше і більше опановували свідомість мас.

Таємні знання, спрямовані в бік, протилежний цілям еволюції, в бік егоїзму і недоброзичливості, перетворилися на чорну магію і чаклунство. Розкіш, жорстокість і варварство ще більше посилилися, поки звірячі інстинкти не стали панувати безроздільно. Чаклуни і адепти темних сил широко поширювали чорну магію, і кількість людей, які її розуміли і застосовували, невпинно зростала.

Загибель Атлантиди

Коли спотворення еволюційних законів досягло свого апогею, і Місто Золотих Воріт стало справжнім пеклом за своєю жорстокістю, перша жахлива катастрофа потрясла весь континент. Столиця була зметена хвилями океану, мільйони людей були знищені.

Про цю катастрофу неодноразово попереджалися як імператор, так і відпалі від Вищої Ієрархії священнослужителі. Під впливом Світлих Сил, які передбачили катастрофу, краща частина народу емігрувала з цієї місцевості до катастрофи. Це були найрозвиненіші члени Раси, які не піддалися загальному божевіллю, які знали закон світу, зберегли правильне розуміння відповідальності і контроль над психічними силами.

Ця перша катастрофа сталася в епоху Міоцену, приблизно 800 000 рків тому. Вона значно змінила розподіл суші на земній кулі. Великий Атлантичний континент втратив свої полярні області, а середня частина його зменшилася і роздрібнилася. Американський континент у цю епоху відокремився протокою від Атлантиди, яка його породила; остання простягалася ще по Атлантичному океану, займаючи простір від п’ятдесятого градуса північної широти до декількох градусів на південь від екватора. Відбулися також значні опускання і підняття материків і в інших частинах світу. Так, відірвана північносхідна частина Атлантиди утворила величезну площу: острови Великої Британії склали частину величезного острова, що охоплював Скандинавію, північ Франції та всі найближчі моря, що їх оточували. Залишки Лемурії ще зменшилися, тоді як майбутні території Європи, Америки та Африки значно розширювалися.

Друга, менш значна, катастрофа сталася близько 200 000 років тому. Материк Атлантиди розділився на два острови: північний, більший, що називався Рута, і південний, менший, що називався Лаїтія. Острів Скандинавія тоді приєднався до Європейського материка. Відбулися деякі зміни і на континенті Америки, а також затоплення Єгипту.

Після катастрофи зусилля Світлих Сил, що діяли під керівництвом Ієрархії, ще деякий час давали добрі результати і утримували врятоване населення від занять чорною магією, але колишнього блиску підраса толтеків вже ніколи не могла досягти.

Пізніше нащадки тольтеків на острові Рута повторили в мініатюрі історію своїх предків. Правителі та їх династія знову досягли значної могутності і панували над більшою частиною острова. Згодом ця династія також потрапила під вплив чорної магії, яка поширювалася все більше і більше і знову привела до космічно-неминучої катастрофи, яка очистила світ для його подальшого еволюційного розвитку.

Лаїтія майже повністю зникла, тоді як від острова Рута збереглася незначна частина — острів Посейдоніс.

У зазначену епоху і до зникнення Посейдоніса все ж в якійсь частині континенту завжди царював імператор зі світлої династії. Він діяв під керівництвом Ієрархії і противився поширенню темних сил, вів за собою меншість, яка дотримувалася чистого і піднесеного життя.

Перед катастрофами завжди відбувалася еміграція кращої меншості. Ці еміграції очолювали духовні лідери, які передбачали лихо, що загрожувало країні. Посвячені королі та вчителі, які дотримувалися «благого закону», були заздалегідь попереджені про наближення катастроф. Вони були ніби центром пророчих попереджень і рятували вірні, обрані племена. Такі еміграції відбувалися таємно, під прикриттям ночі.

У 9564 році до нашої ери потужні землетруси зруйнували Посейдоніс, і острів занурився в море, створивши величезну хвилю, яка затопила низини, залишивши після себе пам’ять в умах людей як про величезний руйнівний «потоп».

Ось один з переказів про останні дні Посейдоніса з книги Дзіан:

«… І сумував Великий Цар Сяючого Лику, Глава всіх жовтолицих, бачачи гріхи чорнолицих. І вислав він свої повітряні кораблі (вімана) з благочестивими людьми в них до всіх Братів-Правителів, глав інших народів і племен, кажучи: «Готуйтеся. Повстаньте, люди Доброго Закону, і переправтеся через землю, поки вона ще суха. Владики бурі наближаються. Їхні колісниці наближаються до Землі. Лише одну ніч і два дні проживуть Владики темного лику (чаклуни) на цій терплячій землі. Вона засуджена, і вони повинні впасти разом з нею.

Володарі Вогнів Надр — гноми і стихійні Духи Вогню — виготовляють свої магічні вогняні обладунки. Але володарі злого ока сильніші, ніж стихійні Духи, і вони раби могутніх. Вони обізнані в Астра-Відьє, у вищому магічному мистецтві.

Повстаньте і використайте свої магічні сили, щоб протистояти силам чаклунів.

Нехай кожен Владика Сяючого Лику (Адепт Білої Магії) змусить віману кожного Владики темного лику потрапити в його володіння, щоб жоден з чаклунів не зміг завдяки йому врятуватися від вод, уникнути жезла Чотирьох Кармічних Божеств і врятувати їх злих послідовників.

Нехай кожен жовтоликий надішле сон на кожного чорноликого. Нехай навіть чаклуни уникнуть болю і страждань. Нехай кожна людина, вірна Сонячним Богам, паралізує кожну людину, вірну місячним богам, щоб вона не страждала, але й не уникла своєї долі. І нехай кожен жовтого лику дасть свою воду життя (кров) розмовляючим тваринам, що належать чорному лику, щоб вони не розбудили свого господаря».

Година пробила, Чорна ніч готова… «Нехай збудеться їхня доля. Ми — слуги Великих Чотирьох Кармічних Богів. Нехай повернуться Царі Світла». Великий Цар впав на своє Сяюче Лице і заплакав… Коли Царі зібралися, води вже рушили. Але народи вже перетнули сухі землі. Вони були вже за межами рівня води. Царі їх наздогнали в своїх вімана і повели їх в Землі Вогню і Металу (Схід і Північ).

Метеори впали зливою на землі чорношкірих, але вони спали. Розмовляючі звірі (магічні вартові) були спокійні. Володарі надр чекали наказів, але вони не прийшли, бо їхні володарі спали. Води піднялися і покрили долини від одного кінця Землі до іншого. Плоскогір’я залишилися сухими, як і лоно Землі (земля антиподів). Там мешкали ті, хто врятувався: люди жовтого лику і прямого ока (відкриті і щирі люди).

Коли Владики темного обличчя прокинулися і згадали про свої вімана, щоб врятуватися від піднімаючихся вод, вони побачили, що ті зникли.

Вивезені народи були так численні, як зірки Чумацького Шляху. Подібно до того, як змій-дракон повільно розгортає своє тіло, так і Сини людей, яких ведуть Сини Мудрості, розгорнули свої ряди і поширилися, немов несучий потік річкових вод. Багато з тих, хто злякався, загинули на шляху. Але більшість була врятована.

Деякі наймогутніші з магів «темних ликів», прокинувшись раніше за інших, почали переслідувати тих, хто «пограбував» їх і хто перебував в останніх рядах. Переслідувачі, голови і груди яких піднімалися над водою, гналися за ними, поки, нарешті, не наздогнали їх води, і вони не загинули всі, до останньої людини: грунт опустився під їхніми ногами, і Земля поглинула тих, хто осквернив її.

Так останній залишок Атлантиди — острів Посейдоніс — загинув від вод знизу і від вогню зверху.

Велика гора не переставала вивергати полум’я. «Вогняне Чудовисько» залишилося самотнім серед руїн злощасного острова…».

Спадкоємці атлантів (Єгипет)

Близько 400 000 років тому Велика Ложа Посвячених була перенесена з Атлантиди до Єгипту. Золотий Вік толтеків давно закінчився, моральний занепад і заняття чорною магією поширювалися все ширше і ширше. Біла Ложа вимагала більш чистого оточення, і тому була перенесена до Єгипту — на той час пустельну, мало населену місцевість. Там Велика Ложа Посвячених змогла протягом двохсот тисяч років безперешкодно продовжувати свою роботу.

Близько 200 000 років тому Біла Ложа заснувала імперію, в якій панувала перша «Божественна Династія» Єгипту, і почала просвіщати народ. У цей час з’явилися перші загони переселенців з Атлантиди.

Протягом 10 000 років, які залишалися до другої катастрофи, були збудовані дві великі піраміди Гізи з великими залами, де відбувалися обряди посвячення учнів і в яких мали бути збережені могутні талісмани на час космічних катастроф, передбачених ними.

В епоху другої катастрофи (200 000 років тому) і першого затоплення Єгипту його населення емігрувало в гори Абіссінії, які в той час були островом. Коли затоплені території знову з’явилися над морем, вони почали заселятися частково нащадками колишніх мешканців, частково переселенцями атлантів, головним чином аккадійцями. Їх змішання і створило тип єгиптян.

До того часу відноситься правління другої «Божественної Династії» Єгипту, коли Посвячені Адепти ще керували країною.

Третя катастрофа з Атлантидою, що сталася вісімдесят тисяч років тому, спричинила друге затоплення Єгипту. Коли вода зійшла, запанувала третя «Божественна Династія», згадана Манефоном.

За часів правління перших правителів цієї династії було збудовано величний храм Карнака та безліч інших величних споруд.

Занурення в океан острова Посейдоніс викликало ще одне затоплення Єгипту. Воно було зовсім короткочасним, але поклало кінець «Божественній династії», тому що Ложа Посвячених перенесла своє місце проживання в іншу країну. Людська династія найдавніших єгиптян, що почалася з Менеса, володіла всіма знаннями атлантів, хоча в їхніх жилах вже не було крові атлантів.

Під час затоплення Посейдоніса пустеля Сахара була ще дном океану, так само як і пустеля Гобі була дном моря всередині Центральної Азії. Острови Великої Британії були ще з’єднані з Європейським континентом, а Балтійського моря ще не було. Починаючи з цього часу обриси континентів набувають вже тієї форми, в якій вони існують в наші дні.

Інші підраси атлантів та їхні нащадки

Туранці — четверта підраса — були жовтого кольору. Ця підраса була буйною і недисциплінованою, грубою і жорстокою. Туранці ніколи не панували на континенті Атлантиди. Вони були колонізаторами. Більша частина з них емігрувала в місцевості, розташовані на схід від Атлантиди. Потім вони рушили ще далі на схід, до берегів Центральної Азії. Деякі з них перекочували ще далі, вздовж Жовтої річки, і остаточно оселилися в центрі Китаю. Ця підраса представлена зараз в деяких частинах сучасного Китаю високими китайцями, яких легко відрізнити від китайців сьомої підраси.

Первинні семіти — п’ята підраса — були білими. Ця підраса дуже войовнича, здорова, енергійна, схильна до грабежів. Вони були переважно кочівниками. Характерними рисами їх були підозрілість і несумісність, вічні війни з сусідами. Їхніми нащадками є чистокровні іудеї та кабіли Північної Африки.

Шоста підраса — аккадійці — були білими. Вони з’явилися вже після катастрофи, що сталася 80 000 років тому. Вони вели часті війни з семітами, яких нарешті перемогли. Аккадійці відрізнялися комерційними, навігаційними та колонізаторськими здібностями. Великий інтерес, який виявляли аккадійці до мореплавства, змусив їх інтенсивно займатися спостереженням за зоряним небом, тому вони досягли величезних успіхів в астрономії та астрології. Вони побудували кілька великих торгових центрів і встановили зв’язок з найвіддаленішими частинами земної кулі. Їхніми нащадками були фінікійці, які торгували на берегах Середземного моря.

Остання, сьома, або монгольська, підраса зародилася в татарських степах Східного Сибіру. Монголи походять безпосередньо від туранської підраси, яку вони замінили в більшій частині Азії. Вони не мали ніякого відношення до стародавнього континенту Атлантиди. Вони зародилися на широких просторах Татарії і мали достатньо місць для переселення у своїй власній країні. Ця підраса розрослася неймовірно. За умовами місцевості монголи стали кочівниками, потім — землеробами. Вони були вищою підрасою порівняно зі своїми попередниками, грубими туранцями. Так само як і останні, вони були жовтого кольору. Розсіявшись по рівнинах Китаю, вони представляють собою сучасних китайців.

Японці не належать повністю до жодної з підрас, будучи поміссю декількох підрас. Японці — як би остання накип всієї Корінної Раси. Ось чому в них багато якостей, що відрізняють їх від сьомої підраси — китайців.

Арійська  Раса

. Найвидатніші родини цієї підраси були виділені і поселені навколо південних берегів Центрального моря Азії задовго до загибелі Атлантиди. П’ята Раса теж ділиться на сім підрас, з яких поки що з’явилося лише п’ять. Перша підраса з Центральної Азії перейшла до Індії і оселилася на півдні Гімалаїв; вона стала панувати на великому Індостанському півострові, підкоривши своїй владі народи Четвертої і Третьої Раси, які населяли в ту епоху Індію. Першу підрасу представляють не тільки арійські індуси, але також один з типів Стародавнього Єгипту, той, до якого належав правлячий клас.

До другої підраси належать арійські семіти, що відрізняються від первісних семітів, — це Халдея, Ассирія, Вавилон, а також сучасні араби і маври. Третя підраса — іранська, до якої належали стародавні перси, нащадки яких — сучасні перси. До четвертої підраси — кельтської — належать стародавні греки і римляни, а також сучасні італійці, греки, французи, іспанці, ірландці, шотландці. До п’ятої — тевтонської — підраси належать слов’яни, скандинави, голландці, англійці та їхні нащадки, розсіяні по всьому світу.

Йогою епохи для нашої П’ятої Корінної Арійської раси є Раджа-Йога (або Царська Йога). Четверта (Атлантична) раса розвинула конкретний розум, тісно пов’язаний з бажаннями (Кама-Манас). Еволюційне завдання Арійської Раси — повністю розвинути і опанувати П’ятий принцип в людині, який називається Манас або Розум. Завдання Арійської Раси — перейти від цього нижчого, конкретного розуму до Вищого, абстрактного Манасу, який є провідником чистого, безкорисливого мислення і основою духовної самосвідомості. Раджа-Йога — це система, яка безпосередньо працює з розумом і є ідеальним інструментом для досягнення цієї еволюційної мети. Раджа-Йога, заснована на Йога-Сутрах Патанджалі, ставить своєю метою припинення хвилювань розуму (коливань думок). Вона включає в себе медитацію, концентрацію і техніки досягнення високих станів свідомості. Шляхом дисципліни і контролю над думками, арієць вчиться відключатися від зовнішнього матеріального світу і свого нижчого, егоїстичного інтелекту, щоб з’єднатися зі своєю Вищою Душею.

Шоста Раса

Якщо завданням П’ятої Раси був розвиток Інтелекту (Манаса), то Шоста раса повинна розвинути Шостий принцип — Буддхі (духовну інтуїцію, пряме знання і всеосяжну любов).

Основним «органом» пізнання для нової раси стає Серце як осередок духу, а не тільки холодний інтелект.

Йога Шостої Раси буде Агні-Йога.  Вчення Живої Етики, передане через Реріхів, є початковою, підготовчою частиною цієї Йоги. У майбутньому будуть даватися нові частини, у міру еволюційного розвитку людства. Агні-Йога не скасовує попередні методи, але синтезує їх. Якщо Хатха працювала з тілом, Бгакті з емоціями, а Раджа з розумом, то Агні-Йога працює з Психічною або Вогняною енергією і волею духу в умовах повсякденного життя. У той час як попередні йоги часто вимагали відходу від світу (аскетизм, монастирі), Агні-Йога практикується в гущі життя, перетворюючи кожну дію в духовний подвиг. Оскільки Шоста Раса буде жити в умовах більш високих вібрацій, людству необхідно підготувати свої тіла до сприйняття цих енергій. Агні-Йога дає інструкції, як очистити свідомість і розвинути психічну енергію, щоб не «згоріти» від нових космічних випромІнювань. Ключовим аспектом цієї Йоги є відмова від егоїзму на користь Спільноти і Загального Блага, що є необхідним етичним фундаментом для Шостої Раси.