Анні Безант була великою особистістю, не лише з точки зору її впливу на роботу Теософського Товариства (ТТ) у всьому світі. Вона була однією з тих людей, які періодично приходять у світ і доторкаються до нього так, що змінюють його. Зміни, які відбулися в зрілій частині її життя, коли всі навички, здібності та досвід були на місці, проявилися тут, у ТТ, і в Індії. Я хотів би трохи вшанувати  її життя, згадавши деякі з них.

Як і у випадку з усіма справді великими людьми, нам корисно згадати, ким була Анні Безант. Принаймні для мене важливіше не те, ким вона була, а те, як вона стала такою, адже вона була людиною, не схожою ні на кого з нас.
Вона народилася на цей світ і протягом свого життя стала тією Анні Безант, яку ми знаємо – Дочкою Індії, Діамантовою Душею, Президентом Індійського Національного Конгресу, Засновницею Асоціації Молодих Людей Індії, Асоціації Жінок Індії та Бойскаутів Індії та іншими титулами, якими її називали. Вона народилася, потім стала, і саме цей процес становлення є для нас найбільш значущим. З її точки зору, є два шляхи, якими ми можемо розвиватися, два шляхи, які ведуть до того, що чекає на нас попереду. Один з них описується як природний імпульс. Вздовж цієї лінії розгортання, подібно до листка, що здіймається вітром, ми отримуємо досвід, який знаходиться поза нашим контролем. Нас переносить з однієї ситуації в іншу, потім в іншу, і поступово ми виявляємо, що чогось вчимося. Ми ростемо, змінюємося і навчаємося через те, що в США називають «школою важких ударів». Це один шлях. Але є й інший шлях, який так добре ілюструє життя Анні Безант, – це розгортання, яке відбувається проактивно, розгортання сил, що сплять у нас, які викликаються через те, що називається самоіндукованими та саморозвиваючими зусиллями. Ми відіграємо певну роль у такому розгортанні.
Анні Безант прожила 85 років, і з того часу, як вона змогла думати самостійно, все навколо неї почало змінюватися. Вона народилася в Англо-Ірландській родині в Лондоні. Це була релігійна сім’я, особливо її мати, яка належала до Англіканської Церкви. На момент її народження Англіканська Церква була домінуючою силою в Англії, як в релігійному плані, так і у формуванні законів країни. Вона була ревно віруючою Християнкою, настільки, що хотіла присвятити своє життя служінню Церкві. Вона вийшла заміж за священнослужителя, думаючи, що це допоможе їй розкрити свій духовний потенціал.
Проблема, з якою Анні Безант стикалася протягом усього свого життя, полягала в тому, що її найбільша сила також приносила їй найбільше страждань, проблем і болю. Вона була жінкою надзвичайного і невгасимого інтелекту. Вона ставила питання, а в Англіканській Англії кінця 1800-х років жінка, яка ставила під сумнів статус-кво, гарантовано мала багато проблем. Але вона була безкомпромісною у відстоюванні того, у що вірила. Це теж було проблемою.
Можна перераховувати дивовижні переходи, які відбувалися впродовж її життя. У своєму житті я знав людей, яких вважаю великими. Людей, про яких, коли чуєш про їхнє життя, важко повірити, що одна людина могла жити так насичено у стількох різних сферах. Вона була однією з тих, хто робив це на найвищому рівні.
Коли вона відійшла від Християнської Церкви, наступним, що вона прийняла, був атеїзм. Це жінка, яка стане Президентом Теософського Товариства! Вона була повноцінною атеїсткою, але вона не була атеїсткою в сенсі заперечення можливості існування вищої божественності. Для неї розуміння такої речі здавалося поза межами людської здатності осягнути, а тим більше створити доктринальний опис. Її атеїзм ґрунтувався на повному запереченні можливості існування Божества, як його описує церковна доктрина – всемогутнього, гнівного, старого чоловіка, який регулярно роздавав покарання у вигляді вічного прокляття за непослух чи особисті помилки, який систематично пригнічував і ганьбив жінок, але при цьому вимагав покори і подяки. Вона не могла цього бачити, це не мало жодного сенсу, і вона ставила під сумнів це на найвищому рівні.
Вона шукала найвищих мислителів Церкви, але не могла отримати відповідей, які б задовольнили її інтелект. Її атеїзм переріс у глибоку заангажованість у світ, адже у світі, яким не керує якась примхлива божественна істота, шляхи покращення людського становища зводилися до особистих зусиль, просвітницької діяльності та доброти до ближніх. Це те, що вона прийняла – світський підхід, який передбачав вільне мислення. Це був наступний етап її життя. Вона працювала з профспілками, організовувала профспілки для молодих дівчат, які виготовляли сірники і страждали від усіх небезпечних проблем зі здоров’ям, пов’язаних з цією професією.
Вона працювала з людьми, які протестували за підвищення заробітної плати, ірландську автономію, відокремлення Церкви від держави. Ризикуючи своїм ім’ям і свободою, вона опублікувала просвітницьку брошуру про контроль над народжуваністю, що було вкрай радикальною ідеєю в Англії 19-го і початку 20-го століття. Думка про те, що жінка повинна мати певний вибір щодо напрямку свого життя і тіла, була немислима для Англійської Церковної спільноти. Це стало «останньою краплею», яка змусила правову і політичну систему Англії відібрати у неї доньку. Сповідувати таке вважалося настільки аморальним, що, очевидно, вона не могла бути гідною матір’ю. І знову ж таки, результатом її нездатності відректися від того, що було для неї очевидною правдою, стало те, що вона заплатила болючу ціну.
Соціалізм був наступним покликанням, яке вона повністю прийняла. Їй здавалося очевидним, що якщо відбудуться зміни, то способи годування і підтримки людей, засоби виробництва і розподілу повинні бути в руках людей, які найбільше страждають від них. Вона працювала з властивою їй наполегливою рішучістю, щоб просувати цю точку зору. Саме на цьому етапі вона зіткнулася з однією з найбільших внутрішніх криз. В ній укорінилося усвідомлення того, що всі різні системи мислення, які вона приймала, в яких жила і які пропагувала, нічого не змінюють в природі людини; що соціалізм, радикалізм, секуляризм, атеїзм чи будь-який «ізм» мають свої обмеження.
Саме в цей період свого життя вона вперше зустрілася з О. П. Блаватською, яка розповіла їй про традицію Вічної Мудрості. Вона застала Безант в той період її життя, коли вона була готова прийняти таку річ. Саме з цього моменту вона стала тією Анні Безант, яку ми сьогодні святкуємо. З цього моменту вона приїхала до Індії. Вона ледве торкнулася землі, як прийняла це місце і себе як «Дочку Індії», і присвятила решту свого життя роботі на її користь.

Школи, університети для жінок, для чоловіків, Асоціація Молодих Людей Індії, Асоціація Жінок Індії, Бойскаути – все це були її ініціативи. Потім ми маємо говорити про політику, тому що вона глибоко занурилася в політичний клімат Індії з ідеєю, що це несправедливо і невиправдано, щоб ця країна була під чоботом Британського Раджи. Вона виступала за незалежність Індії. Вона була першою людиною, яка набралася сміливості прямо заявити, що Індії потрібна Автономія, а не якась кооперативна угода, вигідна Британцям. Автономія – це те, чого вона вимагала і організувала. Завдяки цьому вона досягла висот у русі за Незалежність.

У міру того, як політичне бродіння в Індії розвивало різні ініціативи, які вона запроваджувала, такі як Асоціація Молодих Людей Індії, що мала стати тренувальним майданчиком для майбутніх лідерів Індії, настав час, коли Ірландці/Англійці, які не розмовляли індійською мовою, з білою шкірою, яка колись була такою перевагою для руху, більше не підходили бути речниками руху, який представляв Індію та своє майбутнє. Досить сумно, але закономірно, її відсунули вбік.

Всі ці речі були частиною її життя. Заклинання, яке було виголошене перед цією зустріччю, що починалося словами «О, приховане Життя», було написане нею. У ньому викладено погляд, до якого вона доросла: йдеться не про політику, а про життя, яке живе в кожному з нас, і яке можна розбудити. Дехто з нас знав таких людей – людей, коли ми опиняємося в їхній присутності, нам стають зрозумілими речі, які ми, можливо, не могли бачити; де можливість не тільки вільної і незалежної Індії, але й вільна і незалежна душа чітко бачиться і відчувається. З цього сприйняття і виріс цей теософський рух.
Вона була тією людиною, яка в усьому, що робила, знаходила спосіб втілити своє бачення в добрі справи у світі. У таких випадках, як цей, чи це свято богів, чи спасителів, які прийшли в цей світ, чи великих людей, чи героїв, краса цього не стільки в переліку досягнень. Її список довгий, але за цими досягненнями стоїть якість характеру, душі, яка змушує нас і донині відчувати, як щось ворушиться в нас.

Великі люди пробуджують у нас приховані можливості. Недостатньо просто дивитися на них і захоплюватися. Це необхідно, тому що такі люди, як Анні Безант, безумовно, гідні захоплення. Ідея, яка промовляє до нас, коли ми згадуємо її життя, – це ідея не просто великої людини, а великої людини, якою може бути кожен з нас. У присутності такої людини, або навіть пам’яті про таке життя, ми приходимо до усвідомлення того, що кожен з нас є Анні Безант. Коли йдеться про велич, немає поділу, немає відокремленості. Її велич є спільною для всіх, якщо ми тільки визнаємо це і діємо.
Я хотів би закінчити словами, які вона сказала. Протягом свого життя вона втрачала друзів, тому що відмовлялася йти на компроміс з цілісністю свого розуму. Вона зробила коментар з цього приводу, який, на мою думку, корисно почути всім нам, але особливо молодим жінкам, присутнім сьогодні.

Вона описала себе наступним чином:
Жінка, яка знайшла свій шлях від Християнства … до Вільнодумства і Радикалізму абсолютно самотньо; яка відмовилася від усіх старих друзів, чоловіків і жінок, замість того, щоб відмовитися від переконань, які вона виборола на самоті; яка, знову ж таки, прийнявши активний Соціалізм, пішла всупереч поглядам своїх найближчих «друзів-чоловіків». Така жінка, швидше за все, може помилитися, але я думаю, що вона може наважитися, без марнославства, принаймні претендувати на незалежність суджень.
Всі ми, включно з Анні Безант, будемо робити і робили незліченну кількість помилок, але робити їх завдяки цілісності нашої свідомості та обізнаності – це піднімає настрій. Я хотів би поділитися деякими речами, які вона сказала про важливість дії. Хоча вона була Президентом Теософського Товариства, яке є духовною організацією, вона підкреслювала, що однієї духовності недостатньо. Вона сказала: «Кожного разу, коли людина потрапляє в наше коло життя, дбаймо про те, щоб вона залишила це коло кращою людиною. … Судімо про нашу духовність за нашим впливом на світ». Про нашу духовність слід судити за її впливом, а не лише за нашими піднесеними станами та щасливими моментами.
Ще вона сказала, що «краще мовчати, краще навіть не думати, якщо ми не готові діяти». Забудьте про духовне життя, якщо ми не готові зробити крок до його реалізації в нашому оточенні. Забудьте про можливість добра керувати світом, якщо ми думаємо про це лише випадково, на самоті, в тиші та спокої. Якщо ми не готові діяти, мало що з цього має цінність. Вона діяла і змінила цей світ на краще. Перед смертю вона сказала, що є тільки одна річ, яку вона хотіла б бачити своєю епітафією: «Вона намагалася слідувати за Істиною». Тож це приклад, який ми вшановуємо сьогодні, наступного року і щороку надалі, тому що нам, як людям, як майбутнім Анні Безант цього світу, потрібно час від часу нагадувати про це.

ТІМ БОЙД

Президент Міжнародного Теософського Товариства

Annie Besant’s Example

ANNIE Besant was a great individual, not just in terms of her impact on the work of the Theosophical Society (TS) worldwide. She was one of those people who periodically come into the world and touch it in a way that changes things. The changes that came out of the mature portion of her life, when all of the skills, abilities, and experiences were in place, manifested here at the TS and in India. I would like to celebrate her life just a little bit through remembering some of them.

As with all truly great people it helps us to recall who Annie Besant was. What is more important, at least to me, is not just who she was, but how she became who she was, because she was a person not unlike any of us.

She was born into this world and over the course of her life came to be the Annie Besant that we know — the Daughter of India, the Diamond Soul, Indian National Congress President, Founder of the Young Men’s India Association, Women’s India Association and Boy Scouts of India, and other titles used to describe her. She was born, then became, and it is this process of becoming that is more meaningful to us. From her point of view there are two ways in which we can unfold, two avenues that lead to whatever lies ahead for us. One of them is described as natural impulse. Along this line of unfoldment, just like a leaf blown by the wind, we have experiences that are out of our control. We are carried from one situation to another, then another, and gradually we find ourselves learning something. We grow, we change, and we are educated through what they call in the US “the school of hard knocks”. That is one way. But there is another way, which the life of Annie Besant illustrates so well, which is an unfoldment that occurs proactively, the unfoldment of powers that are asleep within us invoked through what is described as self-induced and self-devised efforts. We do play a role in that type of unfoldment.

Annie Besant lived for 85 years, and beginning from the time that she could think for herself things started to change all around her. She was born into an Anglo-Irish family in London. It was a religious family, especially her mother, who belonged to the Anglican Church. At the time of her birth the Anglican Church was a dominant force in England, both religiously and in shaping the laws of the land. She was devotionally religious in a Christian way, so much so that she wanted a life that served the Church. She married a minister, thinking that it would draw out more of her devotional capacity.

The problem that Annie Besant had throughout her life was that her greatest strength was also what brought her the most suffering, problems, and pain. She was a woman of an uncanny and unquenchable intellect. She asked questions, and in the Anglican England of the late 1800s, for a woman to question the status quo was guaranteed to cause many problems. But she was uncompromising in standing up for the things that she believed. That, too, was a problem.

We can list the remarkable transitions that occurred during the course of her life. During my life I have known people who I think of as great. People who, when you hear about their lives, it is difficult to believe that one person could live so richly in so many different areas. She was one of those who did it at the highest level.

When she walked away from the Christian Church the next thing that she embraced was atheism. This is the woman who would become the President of the Theosophical Society! She was a fullfledged atheist, but she was not an atheist in the sense of denying the possibility of a supreme divinity. For her a comprehension of such a thing seemed beyond human capacity to grasp, much less create a doctrinal description. Her atheism was based on a complete rejection of the possibility of Divinity as described in church doctrine — an all mighty, angry, old man who routinely doled out punishment of eternal damnation for nonconformity, or personal mistakes, who systematically suppressed and shamed women, yet who demanded obedience and thanks. She could not see it; it did not make any sense, and she questioned it all the way to the highest levels.

She sought out the highest thinkers in the Church, but could not get answers satisfying to her intellect. Her atheism evolved into a deep involvement in the world, because in a world that is not ruled by some capricious divine being, then the ways to improve the human condition came down to personal effort and outreach and kindness to others. That is what she embraced — a secular approach that involved thinking freely. That was the next phase of her life. She worked with trade unions, she organized unions for young girls who were making matches, and suffering all the hazardous health problems of that profession.

She worked with people who were protesting for higher wages, Irish Home Rule, division of Church and state. At great risk to her name and freedom, she published an educational pamphlet about birth control, an utterly radical idea in England of the 19th and early 20th century. The idea that a woman should have some degree of choice over the direction of her life and body was unthinkable to the English Church-based community. This was the “last straw” that caused the legal and political system of England to take her daughter away from her. To profess such a thing was seen as so immoral that clearly she was not a fit mother. So again, the result of her inability to deny the things that were so clearly true to her was that she paid a painful price.

Socialism was the next calling that she fully embraced. It seemed clear to her that if there is going to be a change, then the ways in which people are fed and supported, the means of production and distribution, should be in the hands of the people who are most affected. She worked with her usual dogged determination to promote this view. It was at this stage that she encountered one of her greatest internal crises. A realization took root in her that all of the different systems of thought she had embraced, inhabited, and promoted did nothing to change the nature of the human being; that socialism, radicalism, secularism, atheism, or any “ism”, had limitations.

It was at this time in her life that she first encountered H. P. Blavatsky, who talked to her about the Ageless Wisdom tradition. It found Besant at a time in her life when she was ready to embrace such a thing. It was from that point that she became the Annie Besant that we celebrate here today. From that point she came to India. She had hardly touched the ground before she embraced this place and herself as a “Daughter of India”, and committed the remainder of her life to work on its behalf.

Schools, universities for women, for men, the Young Men’s India Association, the Women’s India Association, the Boys Scouts, all of these were her initiatives. Then we have to talk about politics, because she involved herself deeply in the political climate of India, with the idea that it was unjust and unjustifiable, for this country to be under the boot of the British Raj. She advocated for India’s independence. She was the first person who had the nerve to make a direct pronouncement that India needs Home Rule, not some cooperative arrangement that benefited the British. Home Rule is what she demanded and organized for. Out of that she rose to the heights in the Independence movement.

As the political ferment within India developed the various initiatives she had put in place, like the Young Men’s India Association, which was designed to be a training ground for the future leaders of India, as these leaders started to grow into their own, there came a time when it was no longer appropriate for an Irish/English woman, who could speak no Indian language, with the white skin that had once been such an advantage for the movement, to be the spokesperson for a movement that represented India and its future. Quite sadly, but naturally, she was moved to the side.

All these things were part of her life. The invocation that was pronounced before this meeting, that began “Oh, Hidden Life”, was penned by her. It states the view that she grew into: it is not about politics, it is about a life that resides in every one of us that can be awakened. Some of us have known people like that — people who, when we find ourselves in their presence, things that we may not have been able to see, become clear to us; where the possibility of not only a free and independent India, but of a free and independent soul are clearly seen and felt. Out of that perception this theosophical movement grew.

She was the kind of person who, in all she did, found a way to translate her vision into acts of kindness in the world. On occasions such as this, whether it is a celebration of the gods, of saviors who have come to this world, of great people, or of heroes, the beauty of it is not so much about the list of accomplishments. Her list is long, but beyond mere accomplishments, there was a quality of character, of soul, that causes us to this day to feel something stirring within us.

Great people awaken us to hidden possibilities within ourselves. It is not enough to look at them and admire. That is necessary, because people such as Annie Besant are certainly admirable. The idea that speaks to us as we remember her life is not just of a great person, but of the great person that each one of us can be. In the presence of such a person, or even the memory of such a life, we come to recognize that every one of us is Annie Besant. There is no division, no separateness, when it comes to greatness. Her greatness is shared by all, if we would only acknowledge it and act.

I would like to close with some words that she said. During the course of her life she lost friends all along the way because she refused to compromise the integrity of her mind. She made some comment about that, which I think is good for all of us to hear, but especially for the young women present today. She described herself as follows:

A woman who thought her way out of Christianity … into Freethought and Radicalism absolutely alone; who gave up every old friend, male and female, rather than resign the beliefs she had struggled to in solitude; who, again, in embracing active Socialism has run counter to the views of her nearest “male friends”. Such a woman may very likely go wrong, but I think she may venture, without conceit, to at least claim independence of judgement.

All of us, Annie Besant included, will make and have made countless mistakes, but to make them because of the integrity of our consciousness and awareness is uplifting. I would like to share some things that she said about the all importance of action. Although she was the President of the Theosophical Society, which is a spiritual organization, she stressed that spirituality was not enough. She said: “Whenever a person comes within our circle of life, let us look to it that he leaves that circle a better man. … Let us judge our spirituality by our effect on the world.” Our spirituality should be judged by its impact, not just by our elevated states and happy moments.

Another thing that she said was it is “better to remain silent, better not even to think, if we are not prepared to act”. Forget about a spiritual life, if we are not prepared to take a step toward realizing it in our environment. Forget about the possibility for goodness to direct the world, if it is only something that we think of casually in quiet isolation. Unless we are prepared to act, little of this has value. She acted and made a difference in this world. Before she died she said there was only one thing she wanted to appear as her epitaph: “She tried to follow Truth.” So it is an example that we celebrate today, next year, and every year thereafter, because, as people, as the future Annie Besants of the world, we do need to be reminded from time to time

TIM BOYD  

 President of the International Theosophical Society