Рубрики 
Вчив, як жив, і жив, як навчав
Мета нашого майстер-класу – здійснити уявну “мандрівку” земними та небесними шляхами унікальної особистості в історії української педагогіки – мандрівного філософа Григорія Савича Сковороди, торкнутися стану його думок та навчитися в нього мудрості й краси духу. Наша “мандрівка” матиме три етапи, на яких ми зупинимося, під такими умовними назвами: перший – “Мандрівний Учитель життя”; другий – “Квітка самопізнання”; третій» – “Чистосердя”.
Отож рушаємо. Етап перший: “Мандрівний Учитель життя”.
На землі в усі часи з’являлися люди, життя яких визначалось величною метою: осягнути основи буття.
Одним з них був видатний український мислитель, філософ, педагог, письменник, просвітитель Григорій Савич Сковорода (1722 – 1794).
Життєопис Григорія Сковороди – це історія “безнастанних шукань духовної багатогранної людини, яка в тісному єднанні з народом, у повсякденній творчій праці вбачала і знаходила зміст свого існування, невтомно пропагувала ідеали правди, добра, духовної краси, гуманізму”. Якраз вже тут прослідковується схожість думок Григорія Савича з теософськими ідеями про етику, моральні принципи та устої. Він займає одне з почесних місць серед визначних постатей не лише української, а й класичної педагогіки – справжнього цвіту Саду Духовності. Придивіться, будь-ласка, до незвичайних Квіток величного Дерева цього Саду.
Кожна з них має свою назву. Ось квітка, яка названа“Василь Олександрович Сухомлинський”, а ось – “ Антон Семенович Макаренко”, “Марія Монтессорі”, Йоганн Генріх Песталоцці… Зліва, трохи вище – ближче до неба – квітка з назвою “Біблія”. Серед цих та інших прекрасних квіток – квітка, яка має назву “Григорій Савич Сковорода”.
Над квітами літають бджоли, збирають найсолодшу свою поживу – нектар для того, щоб потім віддати його людям. Бджола – символ “сродної праці”, праці не за призначенням, а за покликанням.
У середині Саду Духовності розташований фонтан – джерело Мудрості. Тут завжди можна напитися чистої, прозорої, цілющої води, символом якої є Знання. Наша видатна землячка, яка принесла західному людству оновлене споконвічне вчення – Теософію, що в перекладі з грецької означає «Божественна Мудрість», – Олена Петрівна Блаватська називала таке джерело Колодязем Знань. Вона писала: “…ніхто не заважає людині сидіти на краю колодязя, ім’я якому Знання, і вдивлятися у його темні води, сподіваючись, що йому вдасться розгледіти в їх глибині відображення прекрасного обличчя Істини…” та відчути, як це джерело-колодязь переливає зі своїх труб у душу кожного “допитливого дослідника” знання усіх часів і народів.
Через Сад веде Стежка, яка буде символом життєвого духовного шляху, по якому проходять найвільніші особистості на землі. Вони – своєрідні Посередники між природою, що відображає вищий світ, та людьми. Ось і цей мандрівник, якого ви тут бачите, уважно, мудро, спокійно вглядається у гармонійну картину природи, неначе намагається пізнати себе. Це і є Григорій Сковорода, який у 47 років обрав мандрівний спосіб життя. Він мандрував від села до села, від міста до міста зі своїми постійними супутниками – Біблією та флейтою – у простій свитині, з торбинкою за плечима й здебільшого босоніж. Любив зупинятися не а би де, а там, де знаходив людей з “розумом і серцем”. У свідомість нащадків Сковорода увійшов як народний вільнодумний філософ, Мандрівний Учитель життя. Перед нами титули цієї визначної постаті.
Його називали: “небесний розум”, “вселюдина”, “носій космічної свідомості”, “український Сократ”… ( Присутнім пропонується доповнити цей перелік). Особисто мені дуже хочеться назвати його “видатний теософ ХVIII століття”, тому що якраз стан думок, дії, вчинки цієї «вселюдини» повністю відповідали вимогам поняття “теософ”, визначення якому дала О. П. Блаватська у статті «Практичний окультизм». Вона писала: “…будь-яка людина з середніми здібностями та схильністю до метафізики; яка веде чистий, не егоїстичний спосіб життя та знаходить більше радості допомагати ближньому, ніж отримувати допомогу самому; яка завжди готова поступитися своїми бажаннями заради блага інших; яка любить Істину, Добро і Мудрість заради них самих, а не за користі, які вони можуть принести, – ТОЙ ТЕОСОФ”.
Український просвітитель зміг побачити і теоретично розв’язати у своїх творах дуже багато гострих проблем, які й сьогодні є нагальними. Зокрема, у байці “Бджола та Шершень” він розкриває одвічну тему суперечності між трудовим способом життя й паразитичним існуванням.
(Байку читає один із слухачів). Бджола бачить своє щастя лише в “сродній праці”, тобто в праці за покликанням, вона працює не для себе і не заради себе, а заради інших і бачить своє щастя в тому, щоб дарувати радість іншим. Шершень не може цього збагнути й зарозуміло наділяє Бджолу такими характеристиками: “ти така дурна”, “багато у вас голів та безглузді”… Головна думка байки: у праці людина відчуває радість, “святість життя, що полягає у роблені добра людям” – характерний вислів Сковороди – , відчуває гармонію співіснування з природою, а в безділлі деградує.
Великим творчим надбанням Григорія Сковороди є збірка “Сад божественних пісень”, до якої входить 30 віршів.
Чому він так назвав свою збірку? Можливо тому, що у той час поети якраз так називали свої поетичні напрацювання. Наприклад, була відома збірка “Сад страждань Христа…”, або курс піїтики Митрофана Довгалевського ”Сад поезії”. Сковорода брав до своїх віршів-пісень епіграфи з Біблії, яка була для нього головним джерелом натхнення. В основу кожного вірша покладено зерно зі Священного Писання. Він по-своєму переосмислював біблейські мотиви і називав їх “Божественними”. В них український мандрівний Учитель життя проникливо оспівує красу рідної природи, підносить найвищі якості людини: розум, совість, працьовитість; зазначає: мудрість життя – у радості душевної гармонії. Ці принципи були притаманні Йому і прикладом свого життя він навчав цим принципам інших всюди: в багатих садибах, в бідних хатах, на базарах, на папертях… Тому збірка “Сад божественних пісень” – хоч слово “Божественні” не слід розуміти буквально- є своєрідним ліричним щоденником, в якому відбилися життєві події, роздуми, ліричний настрій їх автора, чию душу переповнювала жага небесного, вічного, невмирущого. Збірка – це джерело, з якого черпатимуть наснагу ще десятки нових поколінь українців. (Присутнім пропонується практичне завдання: скласти а с о ц і а т и в н и й кущ до одного зі слів: “Григорій Сковорода”, “Сад”, “Бджола”. Зразок показано на слайді).
Ми підійшли до другого етапу нашої уявної “мандрівки”, умовно названого ”Квітка самопізнання”.
У щоденнику Сковороди зберігся “загадковий запис”: “Шукай себе всередині себе”. Але “загадковий” – це лише на перший погляд. У цілому цей запис пояснює філософію самопізнання “українського Сократа”. Протягом усього життя його хвилювала вічна філософська проблематика: що таке людина, звідки та для чого вона приходить у світ? Він писав. що в кожній особистості є дві людини: перша – із плоті й крові, вона змінюється і вмирає. Її можна назвати видимою. А в ній схована друга – вічна, нетлінна, істинна, або невидима. Це якраз про неї сказано, що вона створена за образом і подобою Божою.
“Видиме” має пізнати “невидиме”, повинно пізнати себе. Свої роздуми про можливість, необхідність самопізнання та самовдосконалення Сковорода виклав у творі: “Нарцис, або розмова на тему : пізнай себе”. За основу, при його написанні, взято античний міф про прекрасного юнака Нарциса, який побачив своє відображення у воді та закохався у самого себе. Але якщо в давньогрецького Нарциса любов до себе була дана як кара, як недолік, то в Сковороди любов до себе стає блаженною і навіть святою. Український філософ бачить самозакоханого Нарциса, як такого, що пізнає свою справжню сутність, споглядає “єдину красу та єдину істину”, яка є невіддільною від любові до мудрості”. І він перетворює його на “мудрого Нарциса”. Образ Нарциса використано як символ самопізнання, що є мостом, по якому слід постійно рухатися з тим, щоб піднятися до Бога, виявити власну моральність, стати духовно багатою, вільною, щасливою людиною. Григорій Сковорода, якого називали “Символом мудрості української землі” дійшов висновку, що щастя шукати треба в нас самих. Він писав: “Шукаємо щастя у країнах, у віках, а воно скрізь і завжди з нами; як риба у воді, так і ми в ньому; і воно коло нас, шукає нас самих. Немає його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва – відхилення – це лише вхід у душу свою”. І далі наголошував: “Щастя твоє, і світ твій, і рай твій, і Бог твій всередині тебе. Шукай себе всередині себе”.
Нарцис – це не тільки ім’я юнака, але й назва квітки, в яку, за легендою, боги перетворили його. Кожен з нас може уявити собі квітку нарциса, зробити символом самопізнання і подивитися на неї з філософської точки зору Григорія Сковороди.
У “Квітки самопізнання” є шість пелюсток: три верхні і три нижні. Три верхні пелюстки символічно відображають образ вчення українського філософа про три світи: Макрокосм, Мікрокосм та Символічний світ, визначений Біблією. Ми б, звичайно, могли б доповнити цей “світ світів” Теософією, тобто Божественною Мудрістю. Три нижніх пелюстки – це ідеали, які складали основу його життя. Всередині Квітки – сьома її частинка з написом: “Пізнай самого себе”. Цей напис мудреця Фалеса був улюбленим висловлюванням Григорія Савича. Сім частинок Квітки – це не випадковість. Адже всі ми знаємо, що число сім – священне число Проявленого Світу. Знав про це і “Небесний розум”.
За Сковородою, життя людини – це постійне самопізнання, постійне самовдосконалення, Тільки пізнавши себе, свою внутрішню натуру, людина може знати свої можливості, мати впевненість у своїх здібностях, визначити своє місце в суспільстві й принести йому найбільшу користь. Відсутність самопізнання, за Сковородою, рівносильна втраті людиною своєї справжньої сутності, а отже і самої себе.
Ці та інші “вічні питання”, що є важливими для людини, Григорій Сковорода подав нам у багатьох висловах – афоризмах.(Присутнім пропонується із записаних окремих слів, що подаються на слайді, скласти вислови та пояснити їх).
Наша уявна “мандрівка” продовжується і ми вже досягли її третього етапу з незвичною назвою “Чистосердя”.
Григорій Савич писав, що головна людська якість – це Чистосердя, яке він порівнює з чудовим садом «повним тихих вітрів, солодко-духмяних квітів та втіхи, садом, у якому процвітає дерево життя».
Філософію Сковороди називають “філософією серця”, філософське вчення про серце – кордоцентризмом (від латинського слова” kardia”, або від давньогрецького – “kordis”, що означає “серце”).
Перший народний вчитель української педагогіки розглядає серце як центр духовного життя, як особливий орган для сприйняття Бога. Для нього досконала, самодостатня людина – це вічна, цільна людина, в якої є Душа, тобто, серце. Він радить присвятити своє серце любові і не дозволити, щоб у ньому посіялися зерна лихих намірів. Мудрець Григорій Сковорода викликує, що “серце ширше всіх сфер і небес”. Свою філософію серця, філософію кордоцентризму Сковорода виклав у філософському трактаті “Вступні двері до християнської добронравності”, де визначаються основні теми твору, серед яких одна з найголовніших – ЧИСТОСЕРДЯ.
Так, як Григорій Савич бачив у кожній особистості дві людини, так у кожній людині він визначав два серця: старе і нове. Він писав, що старе серце – тваринне, інстинктивне, гріховне; нове – чисте, прозорливе, вічне.
Пізнати себе й Бога людина може лише через чисте, духовне серце. Улюбленим висловом Григорія Сковороди був: “Щастя в серці, серце в любові, любов у законі Вічного”. Тому він й закликає: “Пізнай самого себе. Бережи серце”.(Присутнім пропонується пригадати якомога більше епітетів до слова “серце” і записати їх на окремому аркуші, що роздається всім).
Наша уявна “мандрівка” завершується. Та на останок хочеться зазначити, що хоч минуло вже три століття з дня народження геніального педагога, філософа, просвітителя – Григорія Савича Сковороди, але він не відійшов у минуле, він залишається з нами. Він завжди присутній там, де живе український дух, де панує любов до України, до її народу, рідного слова, природи рідного краю. Актуальною є багатоаспектна спадщина Сковороди, в якій він відтворив ідеї народності, гуманізму, любові, праведності, сердечності, братерських відносин між людьми. Якраз у цьому прослідковується схожість між його вченням та Теософією. Відомий український вчений Дмитро Іванович Чижевський в одній зі своїх праць зазначав, що Г. С. Сковорода дуже близько стояв до теософської лінії думки про Всесвіт та призначення людини на землі.
Сковорода писав: “Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне – то й усе навколо світле, щасливе, бажане. Оце й є філософія”. Саме таку філософію, – філософію життя,- прагнув створити Сковорода. За цією філософією він будував власний спосіб життя, жив сам, цієї філософії навчав інших. Тому його кредо визначено в словах: “Вчив, як жив, і жив, як навчав”. На мій погляд, кожному з нас є чому вчитися у Григорія Сковороди. Головне – не запізнитися.
Майстер-клас вела Раїса Калашнікова
