Рубрики 
Метки: 
Дорогі друзі, 8 травня 2022 року ми відмічаємо День Білого Лотоса, день пам’яті Олени Петрівни Блаватської, разом з усіма теософами світу та всіма прихильниками її спадщини. Безумовно, кожен з нас багато читав і знає про цю чудову жінку, нашого духовного наставника, Олену Петрівну Блаватську. Хтось може і пропустити цю публікацію, цитати відомі і багато разів читані та вимовлені, але можливо комусь буде по серцю ще раз торкнутися живих слів, написаних нею від серця рідним та близьким людям.
«Моє дитинство? З розпещеністю і ласками з одного боку, з покараннями і загартуванням – з іншого». (Блаватська О.П. Листи А.П. Сіннетту. М.: Сфера, 1997. С 299).
«Я шукала зустрічі з невідомим. Суспільству, особливо любителям злих пліток, відома лише зовнішня, об’єктивна сторона моєї юності… Але ніхто, навіть мої батьки, так нічого і не зрозуміли в тому, що пов’язане з моїм таємним внутрішнім життям, яке я в Theosophist назвала «життям душі». З шістнадцяти років я завжди жила подвійним життям, таємничим, незрозумілим навіть для мене самої, до тих пір, поки не зустріла мого ще більш таємничого індуса». (Блаватська О.П. Листи друзям та співробітникам. М.: Сфера, 2002). 248 – 249).
«Для мене все умовне, відносне та скінченне не існує. Я вірю тільки в Безкінечне, Безумовне та Абсолютне, але я не проповідую своїх ідей». (Блаватська О.П. Листи. М.: Золотий вік, 1995. С 330).
«На відміну від догматиків, я не люблю нав’язувати нікому… свої власні уявлення, але якщо ви, за своєю добротою і великодушністю, дозволите мені відкрити перед вами моє серце, то я відкрию його повністю так само, як я була б змушена зробити це перед Христом і Буддою, коли в міру свого розвитку, причому не на словах, а на ділі, я зустрінуся з ними обома в кращому світі.
У промовах, вчинках, та й у самому житті я всією своєю духовною істотою відчуваю той самий субстрат Божественної істини… Ні Христос, ні Будда, ні індуський Крішна ніколи не проповідували жодної догми… за винятком однієї істини «Полюби ближнього свого, як самого себе» і «Полюби Господа твого вище самого себе»». (Блаватська О.П. Листи друзям та співробітникам. С 192).
«Ніколи в житті я не сміялася над тим, що для інших святе, я лише висміювала «тартюфів» від релігії, яких щиро зневажаю… Якби ви знали, чого я тільки не натерпілася від цих «послідовників Христа», ви б зрозуміли, що я знущаюся не з релігії Христа, а лише з її зовнішньої оболонки, з лицемірства так званих християн, які… кожну мить розпинають Істину і сам ідеал Христа. Я не обманювала і не прикидалася, отже мені немає необхідності виправдовуватися, бо я не несу відповідальності за відсутність у моєму розумі певного конформізму… ». (Блаватська О.П. Листи друзям і співробітникам. С 267).
«Я відкрито визнаю свою провину в тих випадках, коли я була дійсно винна, жодного разу не уподібнившись Івану який завжди показує пальцем на Петра». (Блаватська О.П. Листи. С 390).
«Мене напевно запитають: «А ти хто така, щоб вказувати нам на наші недоліки? Ти стверджуєш, що можеш спілкуватися з Вчителями, що вони мало не щодня обсипають тебе своїми милостями, але чи означає це, що ти сама абсолютно свята, бездоганна і найгідніша?
На це я відповідаю: на жаль, ні. Моя природа — слабка і недосконала, у мене багато явних і таємних недоліків, і тому карма моя набагато важча, ніж у будь-якого іншого теософа. Так, це так, і не могло бути інакше, якщо я вже багато років стою прикутою до ганебного стовпа як мішеня для моїх ворогів і деяких друзів. І все ж таки я з радістю переношу це випробування. Чому? Та тому, що я знаю — незважаючи на всі мої недоліки, Вчитель незмінно захищає мене. І якщо це дійсно так, то тільки тому, що протягом тридцяти п’яти і навіть більше років… я жодного разу не відмовилась від Нього і не засумнівалася у Ньому навіть у думках.
Як би туго мені не доводилося, з вуст моїх жодного разу не злетіло жодного слова докору, ніхто не чув від мене невдоволеного ремствування, і ніщо не могло впустити сумніву в мої думки.
Я впевнена, що Вчитель не допустить моєї загибелі, що він неодмінно з’явиться в останній момент, як завжди. Тричі Він рятував мене від смерті: в останній раз — чи не проти моєї волі, коли я повернулася в цей холодний і жорстокий світ лише з любові до Нього — що навчив мене всьому, що я знаю, і зробив мене тою, хто я зараз є . Отже, я роблю Його справу і виконую Його волю, що надає мені сили лева і дозволяє витримувати такі потрясіння – фізичні та душевні, – які напевно вбили б будь-якого теософа, який сумнівається в реальності існування такого могутнього захисту. Непохитна відданість Тому, хто втілює обраний мною обов’язок і віру в Мудрість… великого і таємничого Братства святих подвижників, є, таким чином, єдиною моєю гідністю і головною причиною моїх успіхів…». (Блаватська Є.П. ст Теософські Махатми // Еліксир життя М.: Сфера, 1998. С 291 – 293).
«…клянуся вам, дорогий мій князю, такий прийом, як нам, не надавали і принцу Уельському! Протягом трьох місяців одна тріумфальна хода змінювалася іншою: процесії, на чолі яких йшли сотні високопоставлених буддійських священнослужителів та слони (я сама їхала на слоні кавового кольору); вздовж дороги через весь Цейлон — гірлянди з квітів та тріумфальні арки через кожних десять кроків.
В очах тубільців я була пророчицею, яку надіслав їм Будда». (Блаватська О.П. Листи друзям і співробітникам. С 227 – 228. З листа до А.М. Дондукова-Корсакова про поїздку на Цейлон).
«До нас вийшов головний лама своєю персоною і підніс мені чай з маслом та інші ласощі. Ми привіталися; настоятель побачив, що мені припало до смаку його частування, і звелів відвести мене до них у монастир. Мене з почестями провели по містку, дозволивши супроводжувати мене трьом синґалам; англійцям довелося чекати мене на місці!
У монастирі я пробула три дні. Боялася, що мене не випустять назад. Жила в маленькому будиночку біля стін монастиря і цілодобово розмовляла з ченцем Гілінджаником (він теж — втілення Шакья-Будди), а також годинами просиджувала в їхній бібліотеці, куди жінок не допускають… і настоятель публічно визнав мене одним із жіночих втілень бодхісаттви, чим я дуже пишаюся». (Блаватська О.П. Листи друзям та співробітникам. С 277. Про поїздку в Сіккім).
Нехай буде благословенна пам’ять про цю трудівницю Світла і безсмертні її справи!
Світлана Гавриленко, Генеральний секретар та Національний лектор ТТвУ
