Світлана  Гавриленко,

Генеральний секретар  Теософського Товариства в Україні

Виступ 8 травня 2025 року на зібранні, присвяченому 134-й річниці переходу

О.П.Блаватської, що відзначається в усьому світі як  День Білого Лотоса.

У цей особливий день, День пам’яті нашого Вчителя, видатної письменниці, філософа, мандрівниці, засновниці Теософського товариства, яке працює сьогодні по всьому світу, наші серця сповнені любов’ю та вдячністю до Олени Петрівни Блаватської. Давайте заглибимося трошки у це особливе відчуття, яке дає нам силу.

На перший погляд, вдячність — це вираження подяки за те, що ти маєш або отримав. Подяка не обов’язково має бути звернута до якоїсь людини. Можна просто дякувати Сонцю, квітці, дереву, озеру, дякувати Богу, Вищим силам, своїм друзям, коханим, родичам, колегам по роботі, захисникам України, самому собі, життю взагалі. Якщо розглядати вдячність не як мінливе і швидкоплинне відчуття, а як спосіб взаємодії зі світом, то можна сказати, що вдячність це відчуття цінності всього, що оточує людину. Бути вдячним можна за будь-що, й навіть за найменші побутові речі, на які часто ми не звертаємо уваги. Вдячність починається з того, що ти помічаєш прояви доброти в житті. Дуже важливо щиро та усвідомлено відчувати вдячність і культивувати її всередині себе.

Англійський письменник Даніель Дефо сказав: «Усі наші скарги на те, що життя складне і нестерпне, наші нарікання щодо того, чого ми позбавлені, виникають від нестачі подяки за те, що ми маємо».

Вдячність має свою метафізичну, таємничу і містичну сторону. З однієї сторони, її можна розглядати як здатність притягувати блага у своє життя та отримувати потужні результати, як спосіб приносити спокій і гармонію у свій день, яким би бурхливим він не був, як легкий метод вибачити іншим і відпустити образи. З другої сторони, вдячність здатна надавати сенсу минулому та допомагає позитивно дивитися в майбутнє. Крім того, вона є чудовим мотиватором. Кожний може підтвердити, що коли Вам вдячні – дуже хочеться щось більше зробити і не рахуєш витрачених зусиль.

Вдячність – це дуже продуктивна життєва позиція, бути вдячним – чи не єдиний спосіб гідно цінувати життя і все, що в ньому є. Мабуть іншого способу цінувати і шанувати життя не існує. Це мистецтво в кожній людині і в кожній ситуації знайти щось позитивне та оптимістично дивитися на життя в цілому. Вдячність – це кожної миті бути вдячним за те, що є! Тут і зараз! Визнати і прийняти всі ті події, що наповнюють радістю, всі ті речі, які додають нам комфорту, чудових людей, з якими нам добре. За те, що ти живий і твоє серце б’ється. Хіба це не прекрасно?

Ще один метафізичний аспект вдячності: бути вдячним – це не тільки отримувати, а ще і ділитися, віддавати. Кожного разу, коли ви відчуваєте вдячність, ви віддаєте любов, а все, що ви віддали, повернеться до вас. Роблячи що-небудь для когось, ви робите це для себе, адже вдячність має ефект бумерангу. Це означає, що чим більше ви віддаєте – при цьому безкорисливо, не думаючи про те, що отримаєте  натомість – тим більше «бонусів» дарує вам Всесвіт.

Давайте зробимо чудовий, науково обґрунтований висновок: Вдячність – важливіша умова для розвитку і щастя!

Коли вдячність стає стилем життя, то успіх, щастя і позитив стають його невід`ємною частиною. Добро запускається ланцюжком і повертається у ​​десятикратному розмірі. А коли не цінуємо те, що маємо, то перебуваємо в стані обмеженості і бідності, тим самим ще більше притягуючи її в своє життя.

Якщо робити таку практику усвідомлено і регулярно, при тому відчувати вдячність по справжньому, то вона починає множитися, зростати. Ви починаєте помічати, що є люди, готові прийти на допомогу в скрутні моменти, і це додає сили і впевненості рухатися далі. Разом із радістю слів подяки приходить відчуття повного завершення дії, пов’язаної з цією людиною чи подією.

Отже, будьмо вдячними, і у нашому житті почнуть відбуватися чудеса! Вдячність приносить багато благословень. Вдячність може допомогти нам бути щасливішими і здоровішими, покращити якість нашого життя, зміцнити наше психічне і фізичне здоров’я і допомогти нам бути більш оптимістичними і співчутливими до інших. Чим більше у нас вдячності, тим краще ми будемо справлятися з випробуваннями життя. Зрештою, вдячність може наближає нас до Бога, Вчителя, до Небесного світу.

Давайте ж у цей урочистий День згадаємо з вдячність в серці Олену Блаватську. За своє життя Олена Петрівна була оточена величезною кількістю людей найрізноманітнишого рангу, від королівських осіб та високих державних діячів до простих людей, які прислуговували по господарству. Вона мала настільки виразну особистість, що нікого не залишала байдужим до себе, мала чимало ворогів та гонителів, також мала невелику кількість справжніх вірних друзів та соратників. І серед них усіх майже не було таких, хто б її добре розумів. Їй не вдалося дожити до визнання своїх заслуг перед людством, і цей факт засмучував її, але не впливав на її працездатність та рішучість рухатись вперед. Ось як вона писала про себе: “Коли я помру і мене вже не буде, люди, можливо, віддадуть належне моїм безкорисливим прагненням. Я присягнула допомагати людям на шляху до Істини, поки я живу, — і я цього дотримуватимуся. Нехай вони ганьблять мене і ображають мене… Прийде той день, коли майбутні покоління навчаться краще розуміти мене”.

Чи настав вже цей день? По людським міркам пройшло 134 роки, змінилося майже 5 поколінь. Чи сьогодні людство краще зрозуміло той заповіт, що вона нам залишила? Певною мірою так, але процес асиміляції, сприйняття, розуміння дуже повільний. Ми, теософи, відносимо себе до тих, хто ніби зрозумів. А якщо подивитися її очима?

Давайте ж піднесемо сьогодні нашому Вчителю та співвітчизниці Олені Петрівні Блаватській свою щиру сердечну Вдячність. За що ми вдячні ОПБ? Перелік здається нескінченним. З чого почати? Спочатку я хотіла почати з того, щоб подякувати їй за те, що вона взялася за ту задачу, що була їй запропонована, радше довірена. А потім я подумала, що вона не могла не взятися за неї, у неї не було іншого внутрішнього вибору, бо її відданість Вчителю, її повна довіра до нього була вище за будь-які коливання. Отже мабуть почати варто з вдячності Олені Петрівні за те, що вона своїм життям продемонструвала цю свою цілковиту довіру та відданість своєму Вчителю та Його справі. І саме з цієї відданості, основу якої складає шана, довіра, готовність і бажання служіння на благо людству, виплавають всі благотворні наслідки її діяльності, як близькі, так і віддалені.

У кожного, хто зустрічався і спілкувався з нею, вона залишала глибокий спомин на все життя. Багато з них у своїх спогадах висловлювали їй свою глибоку вдячність. Графиня Вахтмайстер у своїх спогадах розповіла про ніжнішу притягальну сторону Олени, сказавши: «Усі, хто знав і любив О.П.Б., відчували її неповторну чарівність, наскільки вона була справді доброю та чарівною. Часом через неї ніби сяяла яскрава дитяча натура, дух радісної забави виблискував на всьому її обличчі, створюючи найприємніший вираз, який я коли-небудь бачила на людському обличчі» (Вахтмайстер 42).

Серед заповідей «Золотих сходів», які вона оприлюднила, є одна — це «готовність давати та отримувати поради та настанови». Чи є сумніви в тому, що О.П.Б. була для багатьох своїх сучасників та сьогоднішніх послідовників, серед іншого, Великим Вчителем? Не вчителькою в академічному, шкільному сенсі, але такою, яка мала здатність надихати, містифікувати, бентежити та мала авторитет знімати покрови таємниці і говорити про речі, про які не здатні говорити ті, хто духовно сліпий. Дійсно, багато людей охоче шукали аудієнції у мадам Блаватської, сподіваючись отримати рідкісні окультні знання під її мудрим керівництвом. Герберт Берроуз, який деякий час навчався у неї в Лондоні, з ніжністю згадував:

«Вперше за свою психічну історію я знайшов вчителя, який міг підхопити вільно плаваючі нитки моїх думок і вдало сплести їх разом, тому безпомилкова майстерність, величезні знання та любляче терпіння вчителя зростали в моїй усвідомленості година за годиною. Швидко я зрозумів, що так званий шарлатан і обманщик був благородною душею, чий кожен день був проведений у безкорисливій праці, чиє все життя було чистим і простим, як у дитини, яка ніколи не рахувала ціну свого болю чи праці, якщо вони могли просунути велику справу, якій була присвячена вся її діяльність. Відкрита, як день, до певної міри, вона була втіленням доброти — мовчазна, як могила, якщо потрібно, вона була суворістю і невблаганною за найменший гріх невірності тій справі, якій віддавала своє життя. Вдячна, така вдячна за кожну ніжну увагу, недбала, така недбала до всього, що стосувалося її особистості, вона прив’язувала нас до себе не просто як мудрий вчитель, а як люблячий друг» (Колдуелл, 272).

Її колега по роботі протягом усього життя, Генрі Стіл Олкотт, захоплювався її витривалістю та наполегливістю і в одному з уривків першого тому «Листків старого щоденника» він написав: «Я ніколи не знав навіть журналіста оперативних новин, якого можна було б порівняти з нею за наполегливою витривалістю та невтомною працездатністю. З ранку до вечора вона сиділа за своїм столом, і рідко хтось із нас лягав спати раніше 2-ї години ночі».

Ми високо цінуємо її мужність, рішучість, стійкість, прямодушність, щирість та милосердя. Ми вдячні Олені Петрівні за той поштовх, який отримав Західний світ у своєму духовному пошуку, еволюційному просуванні вперед. Ми вдячні їй за ті настанови, які вона залишила для своїх учнів.

Вона допомогла формуванню духовного Ідеалу, якого так потребує наш прагматичний світ. Вона принесла Західному світу звістку про існування Махатм, духовних вчителів людства, і вказала Шлях Учнівства, що веде до співпраці з цими Великими Душами. Для багатьох її сучасників та послідовників це був тектонічний зсув у свідомості, для декого це було ковтком повітря у задушливій атмосфері матеріалістичного світогляду, а ще для когось це була реальна загроза для величі свого ілюзорного образу.

Чарльз Джонстон, один з її сучасників і вчений, який переклав кілька санскритських праць англійською мовою, висловив подібну думку:

«У її особистості, її поставі, світлі та силі її очей було щось, що говорило про ширше та глибше життя… Це було найвеличніше в ній, і воно завжди було присутнє; це відчуття більшого світу, глибшої сили, невидимої могутності; для тих, хто перебував у гармонії з її могутнім генієм, це ставало одкровенням і стимулом йти тим шляхом, який вона вказувала. Для тих же, хто не міг бачити її очима, хто не міг певною мірою піднятися до її бачення, ця якість ставала викликом, подразником, суперечливою та підривною силою, що зрештою призвела їх до лютої ворожості та осуду. Можу цілком запевнити вас, що вона була більшою за будь-який зі своїх творів, більш сповненою живої сили, ніж навіть її чудові твори…» (Колдуелл 238).

Життя Олени Блаватської було різнобарвним, насиченим подіями і можна навіть сказати – надзвичайним. Вчителі доручили їй місію, яку вона виконала героїчно, зіткнувшись із запеклим опором та відвертою ворожістю з боку осіб усталених поглядів. Протягом усього цього часу вона ніколи не вагалася у своїй відданості Вчителям Мудрості. Протягом усього цього часу вона ніколи не вагалася у своїй боротьбі проти сил матеріалізму, нетерпимості та обмеженості. І вона ніколи не залишала без свого піклування те, що один з її Вчителів назвав «марною надією» — Товариство, присвячене формуванню ядра вселенського братерства людства.

До слів вдячності справедливо буде додати декілька слів покаяння, вибачення за те, що можливо ми, як носії духу Божественної мудрості, не дуже успішні у своєму поширенні теософських знань, теософського підходу до життя. Давайте шукати нових шляхів. Це важливо, бо змінився світ навколо нас, на втілення йдуть зовсім інші души, з новими можливостями сприйняття, з більш розвинутою свідомістю та чутливістю. Давайте працювати над собою, змінювати себе, щоб бути прикладом для своїх близьких, мати мужність і силу торувати нові шляхи людства.

Олена Петрівна Блаватська була складною особистістю і в деяких аспектах досі залишається загадкою. З плином часу, який відсікає все мінливе і швидкоплинне, ми продовжуємо надихатися її досягненнями та героїчними рисами її характеру. Дійсно, теософи мають величезний борг вдячності перед засновницею Теософського товариства. Тому цілком доречно, щоб шанувальники Стародавньої Мудрості віддали шану пам’яті Олени Блаватської в день 134-ї річниці її переходу, який відомий як День Білого Лотоса. Бо без неї не було б ні Теософського товариства, ні світового теософського руху.

Отже, давайте прямо зараз спрямуємо всю силу своєї Вдячності до ніг Олени Петрівни Блаватської, яка безперечно зараз з нами, і направимо цю живу силу своїх сердець на успішне продовження та здійснення тієї с